— Це аби краще тебе бачити, дитинко, — сказав Едді, але все-таки зробив кілька кроків до Роланда. Всього лише кілька.

— Коли після чистки вистрілив перший патрон, то я мало не наклав у штани, — сказав стрілець і знову розсміявся. Вражений, Едді зрозумів, що стрілець уже на межі, за якою починається маячня. — Перший патрон, але повір мені, це було останнє, на що я сподівався.

Едді намагався збагнути, чи бреше стрілець. Бреше про револьвер і про свій стан. Бобик занедужав, це точно. Але чи не симулює він таку вже сильну неміч? Едді ніяк не зміг би зрозуміти. Якщо Роланд прикидається, то виходить це у нього бездоганно. Що ж до револьверів, то Едді нічого путнього сказати не міг, бо ніколи не мав з ними справи. Перед тим, як він неждано-негадано опинився в епіцентрі стрілянини в Балазара, з пістолета йому доводилося стріляти разів зо три за все життя. Якби Генрі був зараз тут, він би точно зрозумів. Але Генрі мертвий… Завжди з'являючись зненацька, ця думка знову і знову змушувала Едді страждати.

— Вистрілив тільки перший патрон, інші дали осічку, — сказав стрілець, — тому я почистив револьвер, знову зарядив і проклацав увесь барабан. Цього разу я взяв патрони з тих гнізд, що були ближче до пряжки патронташа. Ті, що намокли менше, ніж інші. Патрони, якими ми добували собі харчі, сухіші, бо були ближче до пряжок.

Стрілець сухо закашлявся, прикрившись рукою, а потім продовжив.

— Вдруге я натрапив на два боєздатні патрони. Знову розібрав револьвер, почистив і зарядив утретє. Щойно ти бачив, як я натискав на курок і перевірив перші три гнізда. — Він слабо посміхнувся. — Знаєш, після перших двох щигликів я подумав було, що з моїм клятим щастям я зарядив барабан самими тільки мокрими набоями. Такий показ виглядав би не надто переконливо, правда? Едді, ти не міг би підійти ще трохи ближче?

— Геть непереконливо, — сказав Едді. — Е, ні, дякую, по-моєму, я й так стою до тебе досить близько і підходити ще ближче не маю жодного наміру. Роланде, який урок я мусив отримати з цього показового виступу?

Роланд подивився на нього, як на розумово відсталого.

— Зрозумій, я не посилав тебе сюди на вірну смерть. Ні тебе, ні її не посилав на смерть. О боги, Едді, де твій розум? Той револьвер, який опинився у неї, заряджений боєздатними набоями! — Він не відводив од Едді пильного погляду. — Вона ховається десь там, на пагорбах. Може, тобі й здається, що ти зможеш знайти її за слідами, але якщо грунт справді такий скам'янілий, як виглядає звідси, то шансів у тебе нуль. Вона залягла там, Едді, й це не Одетта, а Детта. Залягла з бойовим револьвером у руці. Якщо я тебе відпущу до неї, вона розмаже твої кишки по землі й відстрелить тобі дупу.

Він знову судорожно закашлявся.

Едді не відводив погляду від чоловіка, що кашляв у візку, а хвилі вибивали свій барабанний дріб, і вітер не припиняв виття на дурнуватій ноті.

Нарешті юнак почув, як його власний голос каже:

— Ти міг би й сховати один із патронів, який ти точно вважав боєздатним. Від тебе такого запросто можна чекати. — І щойно ці слова злетіли з його вуст, Едді зрозумів, що це правда: від Роланда можна чекати чого завгодно.

А все та його Вежа.

Вежа, хай вона буде проклята.

І як же ж підло він підклав схований патрон у третє гніздо! Це надало картині потрібного відтінку правдоподібності, чи не так? Побачивши таке, важко не повірити в щирість.

— У моєму світі є такий крилатий вираз, — сказав Едді. — «Цей навіть ескімосу холодильник продасть». Ось такий вираз.

— І що він означає?

— Це значить: та пішов ти.

Стрілець довгим поглядом подивився на нього, а потім кивнув.

— Ти твердо вирішив лишитися. Хай буде так. Коли вона в подобі Детти, ті… дикі звірі, що бродять навкруги… не такі страшні для неї, ніж якби вона була Одеттою. Що ж до тебе, то подалі від неї ти був би в безпеці — принаймні поки що, — але я бачу, що ти затявся. І хоч мені це не подобається, та я не хочу марнувати час на суперечки з дурнем.

— Тобто ти хочеш сказати, — ввічливо промовив Едді, — що ніхто ніколи навіть не пробував сперечатися з тобою на тему цієї Темної Вежі, до якої ти так настирно пробиваєшся?

Роланд втомлено посміхнувся.

— Насправді сила-силенна людей пробували. І саме тому, здається, я й розумію, що ти нікуди не підеш. Дурний дурного бачить з-за рогу. Хай там як, але я надто слабкий для того, щоб тебе вхопити, а ти вочевидь надто підозріливий і не підпустиш мене близько, а час спливає, і на суперечки його вже не лишилося. Єдине, що мені залишається, — піти й сподіватися на краще. Перш ніж піти, я повторю востаннє і прошу тебе, Едді, почуй мене: пильнуй.

А потім Роланд зробив щось таке, що змусило Едді засоромитися через усі свої сумніви (хоча його рішучості це не похитнуло): різким натренованим порухом зап'ястя стрілець відкрив барабан револьвера, висипав усі набої й замінив їх патронами з гнізд, що розташовувалися найближче до пряжок. А потім іншим вправним рухом зап'ястя закрив барабан…

— Ніколи вже чистити револьвер, — сказав він. — Та, як на мене, це не має значення. На ось, лови, тільки дивись, упіймай, не треба бруднити механізм ще більше, він і так брудний. У моєму світі взагалі лишилося мало справних механізмів.

І Роланд перекинув револьвер через простір, що їх розділяв. А Едді, схвильований, мало не впустив його на землю. І одразу ж від гріха подалі засунув за пояс штанів.

Стрілець піднявся з коляски, мало не впавши, коли колеса ковзнули назад під тиском його рук, і непевною ходою побрів до дверей. Ухопився за ручку, й вона легко піддалася в його руці. Едді не бачив, куди відчиняються двері, але чув притлумлений шум транспорту.

Роланд озирнувся. На мертвотно-блідому обличчі горіли безжальні сині очі.

Зі своєї криївки за всім цим жадібно спостерігали палаючі очі Детти.

— Не забувай, Едді, — хрипким голосом сказав стрілець і зробив крок уперед. На порозі дверей його тіло впало, так, наче замість порожнечі з розгону врізалося в кам'яну стіну.

Едді охопила майже нездоланна потреба підійти до дверей, зазирнути туди й побачити, куди — і в який час — вони ведуть. Та натомість він повернувся й знову окинув поглядом пагорби, тримаючи руку на рукоятці револьвера.

Повторюю тобі востаннє.

І раптом, вдивляючись у порожні бурі пагорби, Едді злякався.

Будь пильний.

Ніщо ані шелеснуло.

Принаймні в полі його зору руху не було.

І все одно Едді відчував, що вона там.

То не Одетта — стрілець казав правду.

Він відчував присутність Детти.

Ковтнувши слину, він почув, як у горлі щось хруснуло.

Пильнуй.

Так. Та ще ніколи в житті йому так смертельно не хотілося спати. Невдовзі дрімота здолає його. Якщо Едді не здасться сам, то сон навалиться на нього.

І поки він спатиме, з'явиться Детта.

Детта.

Борючись з утомою, Едді дивився на пагорби, де не було ані найменших ознак руху. Очі, здавалося, розпухли, повіки набрякли. Хлопець міркував, скільки часу знадобиться Роландові, аби повернутися з третім — Штовхачем, ким би не була ця людина.

— Одетто? — покликав він, особливо не сподіваючись на відповідь.

І тільки тиша відгукнулася на його заклик. Для Едді почався час чекання.

Коли стрілець проник у свідомість Едді, у хлопця виникло миттєве відчуття нудоти і з'явилася підозра, що за ним спостерігають (цього Роланд не відчув — Едді розповів йому пізніше). Інакше кажучи, якесь невиразне відчуття стрільцевої присутності у нього все-таки було. У випадку з Деттою Роландові хоч-не-хоч довелося негайно виступити вперед. І вона не просто відчула його. Складалося дивне враження, що вона чекала на нього — на нього чи іншого відвідувача, що вчащав регулярно. Так чи інакше, Детта повністю усвідомлювала його присутність від тієї самої миті, коли він з'явився в її свідомості.