Прокрутивши останні кілька слів чоловіка в голові, О'Мейра нарешті зрозумів. Найбільший гандон з усіх, з ким ми маємо справу. Непогано. Він розсміявся. Думки про роботів і машини, що грають у хрестики-нолики, миттю вивітрилися йому з голови. Чувак справжній, нормальний, просто він засмучений і намагається це приховати, залишаючись спокійним.

— Та байдуже. Дорфман хотів отримати готівку. Наполягав на готівці.

— Гадаєте, Жирдяй Джонні накинув оком на бабки вашого клієнта, — сказав Дилівен. Вони з О'Мейрою вилізли з патрульної машини.

— Так ви називаєте чоловіка з тієї крамниці?

— О, часом ми його ще гірше називаємо, — відповів Дилівен. — Що сталося після того, як ви показали йому дозвіл, пане Морт?

— Він попросив піднести його ближче, аби роздивитися. Я дав йому гаманець, але на фотографію він не дивився, а просто кинув його на підлогу. Я спитав, навіщо він це зробив. А він відповів, що це тупе питання. Потім я наказав повернути мій гаманець. Я розлютився.

— Ну, я думаю. — Хоча, судячи з обличчя чоловіка, позбавленого будь-якого виразу, Дилівен насправді подумав: «Навряд чи комусь могло б спасти на думку, що цей чоловік може розлютитися».

— Він розсміявся. Я почав обходити прилавок, аби забрати гаманець. І тоді він витяг револьвер.

Вони прямували до крамниці, але спинилися. Вигляд у поліцейських став радше схвильованим, ніж наляканим.

— Револьвер? — перепитав О'Мейра, аби впевнитись, чи правильно він розчув.

— Він був під прилавком, біля касового апарата, — сказав чоловік у синьому костюмі. Роланд згадав мить, коли ледь не відправив початковий план псу під хвіст, щоби заволодіти револьвером продавця. Тепер він розповідав цим стрільцям, чому він так не вчинив. Йому потрібно було використати їх, а не підставити під кулі. — Думаю, револьвер був у кріпильній муфті.

— У чому? — перепитав О'Мейра.

Цього разу настала довша пауза. Чоловік наморщив лоба.

— Я не знаю, як це точно назвати… це річ, в яку вставляється револьвер. І ніхто не зможе його витягти, якщо не знати, де натиснути…

— Пружинний затискач! — вигукнув Дилівен. — Бляха-муха! — Черговий обмін поглядами між напарниками. Жоден із них не хотів першим повідомляти цьому чоловікові неприємну новину про те, що Жирдяй Джонні, мабуть, уже вигріб усі гроші з гаманця, важко погупав своєю тушею до чорного входу і перекинув лопатник через стіну на задньому дворі… але револьвер на пружинному затискачі… це міняло справу. Звинуватити Жирдяя в пограбуванні можна, але приховування зброї — це принаймні вже щось. Можливо, не такий ідеальний варіант, як пограбування, але все одно крок уперед.

— Що було потім? — спитав О'Мейра.

— Тоді він мені сказав, що у мене не було гаманця. Сказав… — Пауза. — …що мені обкистили чишені… тобто обчистили кишені… на вулиці, і якщо я хочу залишитися цілим і неушкодженим, то краще мені це затямити. Я згадав, що на вулиці стояла припаркована поліцейська машина, і подумав, а раптом ви ще на місці. Тому й вийшов звідти.

— Гаразд, — сказав Дилівен. — Ми з напарником зайдемо першими. Швидко зайдемо. Дайте нам приблизно хвилину — одну хвилину, просто про всяк випадок. А потім заходьте, тільки зупиніться біля дверей. Зрозуміло?

— Так.

— Добре. Пішли брати цього козла.

Копи зайшли в крамницю. Роланд почекав тридцять секунд і пішов слідом за ними.

Жирдяй Джонні Голден не просто протестував. Він голосно волав.

— Він псих! Припхався сюди, не знав навіть, що йому треба, а коли побачив патрони у «Біблії стрільця», не знав, скільки патронів у коробці, скільки вони коштують, а вже те, що я сказав йому піднести дозвіл ближче, то це взагалі така купа лайна, якої я в житті не бачив. Бо в нього не було дозволу на… — 1 тут Жирдяй Джонні перервав свій потік слів. — Он він! Он той придурок! Він тут! Чувак, я тебе бачу! Бачу твою морду! Наступного разу, коли ти побачиш мою, ти, бля, пошкодуєш! Я тобі гарантую! Гарантую, блядь…

— То кажеш, у тебе нема гаманця цього чоловіка? — спитав О'Мейра.

— Ви знаєте, що в мене нема його гаманця!

— Ти не проти, якщо ми глянемо за цією вітриною? — втрутився Дилівен. — Просто перевіримо, і все.

— А бодай вас мати в кропиву висцяла! Вітрина ж скляна! Ви там бачите хоч один гаманець?

— Ні, не за тією вітриною… за цією, — сказав Дилівен, просуваючись до каси. Його голос був ніжним, як котяче хурчання. З того місця, де він стояв, видно було кріпильну стрічку завширшки приблизно два фути, яка збігала донизу полицями вітрини. Дилівен подивився на чоловіка в синьому костюмі, і той кивнув.

— Я хочу, щоби ви, хлопці, негайно забралися звідси, — сказав Жирдяй Джонні. Він трохи спав з лиця. — Прийдете з ордером — тоді й поговоримо. А тепер вимітайтеся звідси. Країна ж наче досі вільна, хі… ану! Ану! АНУ ПРИПИНІТЬ!

О'Мейра зазирав за прилавок.

— Це незаконно! — лементував Жирдяй Джонні. — Бля, це незаконно, Конституція… мій, бля, адвокат… зараз же стань з того боку, інакше…

— Я лише хотів ближче глянути на товар, — м'яко сказав О'Мейра, — бо в твоїй вітрині, бля, таке замацане скло. Тому я й перехилився. Правда, Карле?

— Істинна, чувак, — урочисто промовив Дилівен. — А глянь-но, що я знайшов.

Роланд почув клацання, і зненацька в руках у стрільця в синій формі опинився револьвер велетенських розмірів.

Жирдяй Джонні, до якого нарешті дійшло, що він сам буде єдиною людиною в цьому приміщенні, котра заперечуватиме легенду, розказану тим копом, який забрав його маґнум, аж почорнів.

— У мене є дозвіл, — сказав він.

— На носіння? — спитав Диліван.

— Ага.

— На потаємне носіння?

— Ну.

— Цей револьвер зареєстрований? — спитав О'Мейра. — Правда ж, зареєстрований?

— Ну… Я міг і забути.

— А ще ти міг забути, що пушка палена.

— Та пішов ти. Я дзвоню адвокату.

Жирдяй Джонні почав було розвертатися, але Дилівен ухопив його за барки.

— Тоді наступне питання: чи є у тебе дозвіл на те, щоби переховувати смертельно небезпечну зброю в пристрої з пружинним затискачем, — тим самим м'яким муркотливим голосом запитав він. — І це цікаве питання, бо наскільки мені відомо, в місті Нью-Йорк таких дозволів не видають.

Копи дивилися на Жирдяя Джонні, а Жирдяй Джонні гнівно зиркав на них. Тому ніхто й не помітив, як Роланд перевернув табличку на дверях, змінивши «ВІДЧИНЕНО» на «ЗАЧИНЕНО».

— Можливо, ми приступимо до розв'язання цієї проблеми, якщо спершу знайдемо гаманець цього джентльмена, — сказав О'Мейра. Сам сатана не зміг би брехати з такою геніальною переконливістю. — А раптом він його просто впустив?

— А що я вам казав?! Я нічого не знаю про гаманець цього чувака! Та він просто несповна розуму!

Роланд нахилився.

— Он гаманець, — показав він. — Я його бачу. У нього під ногою.

То була брехня, але Диліван, котрий досі тримав Жирдяя Джонні за плече, відштовхнув бідолаху так швидко, що визначити, стояла його нога на гаманці чи ні, тепер було годі.

Мить настала слушна. Коли двоє стрільців нахилилися, щоби зазирнути під прилавок, Роланд безшумно ковзнув у тому ж напрямку. Голови обох чоловіків близько дотикалися, бо вони стояли пліч-о-пліч. О'Мейра досі тримав у правій руці револьвер, який дістав з-під прилавка.

— Він там, хай йому грець! — збуджено вигукнув Дилівен. — Я його бачу!

Аби переконатися, що чоловік, якого стрільці назвали Жирдяєм Джонні, не викине ніяких коників, Роланд метнув на нього швидкий погляд. Але той просто стояв біля стіни — навіть не стояв, а підпирав її, наче хотів втиснутися туди, розчинитися. Очі округлилися до великих літер «О», як у ображеного, руки безвільно звисали по боках. Він нагадував людину, що не може зрозуміти, як так: адже у гороскопі на сьогодні нічого не було сказано про небезпеку.

З цього боку проблем не буде.

— Ага! — з тріумфом відповів О'Мейра. Двоє чоловіків зазирнули під прилавок, опираючись на коліна, обтягнуті формою. Рука О'Мейри відірвалася від коліна, і він потягнувся по гаманець. — Я його бачу, т…