Двадцять третій полк. Саме в нього, на думку Інгера, їй і треба було поступити на службу — в Двадцять третій полк. Саме це свідчив напис над воротами.

Двадцять третій полк був тим військовим підрозділом, який обслуговував Доміні Діртх. Інгер говорив, що солдати, які обслуговують Доміні Діртх, мають найкращу службу та їх поважають більше за всіх. Він назвав їх елітою.

Беата подумала про Інгера, але ці спогади вже здавалися далекими. Коли вона зібралася йти з Ферфілда, Інгер ласкаво взяв її за руку, змушуючи обернутися. Він сказав, що, на його думку, якийсь чоловік у маєтку образив її, і запитав, чи вірне його припущення. Беата лише кивнула. Тоді він запитав, хто цей чоловік. І Беата розповіла йому всю правду.

Відкашлявшись, Інгер сказав, що ось тепер-то нарешті зрозумів, чому їй так необхідно виїхати. Інгер, напевно, був єдиним андерцем, який повірив їй. І котрий її любив.

Інгер бажав їй добра.

— Ще раз, — наказав капітан.

Беата, будучи першою в строю, підняла меч і кинулася вперед. Вона встромила клинок в підвішений на мотузці солом'яний муляж людської фігури. На сей раз їй вдалося увігнати його прямо в стегно.

— Відмінно, Беата! — Вигукнув капітан Тольберт. Він завжди хвалив новобранців, якщо був задоволений їхніми досягненнями. Беаті як хакенці таке відношення здавалося дивним.

Вона мало не впала, намагаючись на бігу висмикнути меч з солом'яного стегна. Нарешті їй це вдалося, хай і не дуже витончено. Декому це іноді не вдавалося.

Беаті пощастило, що у неї був багаторічний досвід у поводженні з ножами. Нехай ті клинки були меншими, але вона все ж розбиралася, як з ними поводитися і як вганяти туди, куди націлився.

Незважаючи на те що вона була хакенкою і не мала права користуватися ножами, Беата працювала в м'ясника, тому на подібне порушення дивилися крізь пальці — адже м'ясники були андерцями і тримали своїх працівників в поті чола. М'ясники дозволяли тільки хакенським дівчатам і жінкам обробляти ножами туші, ну і, природно, андерцям. Працюючі ж у них хакенські юнаки та чоловіки використовувалися головним чином як вантажники.

Інші три дівчини, Карина, Еммелін і Аннетта, були хакенками але раніше ніколи не тримали в руці нічого гостріше тупого ножа для хліба. Четверо юнаків-андерцев — Тернер, Норріс, Карл і Брайс — були вихідцями з небагатих сімей і теж ніколи раніше не тримали в руці меча, але хлопчиськами фехтували палицями замість мечів.

Беата знала, що андерці у всьому краще хакенців, проте їй було важкувато втриматися, щоб не штовхнути чотирьох хлопців. Але вона обмежувалася лише єхидними усмішками. Нічого кращого вони, на її думку, не заслуговували, бо більшу частину часу займалися тим, що похвалялися один перед одним.

Андерські дівчата-новобранці — Естелла Руффіні і Марія Фовелем — теж не мали досвіду у фехтуванні. Але їм, як і іншим, подобалося крутити своїм новеньким мечем. І вони теж справлялися з ним куди краще, ніж четверо юнаків. Взагалі навіть хакенки Карина, Еммелін і Аннетта були куди кращими солдатами, ніж хлопці.

Можливо, хлопчиська могли обертати мечем довше, але дівчата точніше вражали ціль. Капітан Тольберт постійно це підкреслював, щоб дати юнакам зрозуміти, що вони анітрохи не кращі дівчат. Він говорив хлопцям, що не має ніякого значення, наскільки добре ти вмієш фехтувати мечем, якщо не здатен ні у що потрапити.

У найперший день Карл примудрився пропороти собі мечем ногу, і її довелося зашивати. Тепер він, посміхаючись, ходив накульгуючи, ніби заробив рану в бою.

Еммелін на бігу тицьнула солом'яне опудало в стегно, але промахнулася. Меч застряг в мотузці, що перетягував муляж на талії, і дівчина впала, прооравши землю своїм хакенським носом.

Андерци зареготали. Дівчата — і андерки, і хакенки — їх веселощів не підтримали. Хлопчаки напівголосно обізвали Еммелін неповороткою телицею і іншими образливими словами.

Капітан Тольберт, ричачи від злості, схопив за комір найближчого, яким виявився Брайс.

— Я вам уже казав, що ви могли сміятися над іншими в минулому житті, але не тут! Не сміти сміятись над своїм товаришем по службі, навіть якщо він і хакенець! Тут ви всі рівні!

Він відштовхнув Брайса.

— Такий недолік поваги заслуговує покарання. Нехай кожен з вас скаже, що, по-вашому, буде справедливим покаранням за цю провину.

Вказавши на Аннетт, капітан наказав їй відповідати. Трохи подумавши, дівчина відповіла, що, на її думку, юнаки повинні вибачитися. Інші дві хакенки, Карін і Еммелін, сказали, що з цим згодні. Капітан запитав Естеллу. Та, відкинувши назад темне волосся, заявила, що хлопців треба викинути з армії. Марія Фовелем погодилася, додавши, що на наступний рік їх можна прийняти назад. Всі четверо хлопців на питання, як вони собі уявляють справедливе покарання, висловилися, що буде достатнім наказати більше ніколи так не робити.

Капітан Тольберт повернувся до Беати:

— Ти сподіваєшся стати сержантом. Так яке б ти призначила покарання, якщо б була сержантом? — У Беати вже була готова відповідь.

— Раз ми всі рівні, то і ставлення має бути однаковим. Якщо ці четверо визнали те що сталося настільки смішним, то все відділення замість вечері повинно копати нову вигрібну яму. — Вона схрестила руки на грудях. — А якщо хто з нас зголодніє, копаючи її, то ми знаємо, кому за це подякувати.

Капітан Тольберт задоволено посміхнувся.

— Беата запропонувала справедливе покарання. Значить, бути по тому. Якщо хто незадоволений, може відправлятися додому до маминої спідниці, тому що йому не вистачає хоробрості бути солдатом і бути єдиним цілим зі своїми товаришами по службі.

Естелла з Марією обдарували хлопців убивчими поглядами. Хлопці, повісивши голови, дивилися в землю. Хакенські дівчата теж були незадоволені, але хлопців набагато більше турбували розлючені погляди обох андерок.

— А тепер давайте закінчувати вправу, щоб ви могли відправитися копати яму, коли пролунає сигнал до вечері, — підбив підсумок капітан Тольберт.

Ніхто не ризикнув заперечувати. Всі вже добре засвоїли, що скаржитися шкідливо.

Вони йшли колоною по двоє по вузькій дорозі. Спину Беати заливав піт. Це була навіть не дорога, а стежка з протиснутою фуражними фургонами колією. Вів їх капітан Тольберт. Беата крокувала на чолі лівої п'ятірки, поруч з нею йшла Марія Фовелем, яка очолювала другу п'ятірку.

Беата відчувала гордість, йдучи попереду свого відділення. Вона трудилася в поті чола всі два тижні навчання, і її призначили в сержанти, як і пророкувала лейтенант Ярроу. На плечах Беати красувалося по дві лички. Андерку Марію призначили в капрали, і вона була другою за званням у ввіреному Беаті відділенні. Решта вісім були призначені в дійсні рядові.

Беата, втім, вважала, що єдиний спосіб не стати рядовим — це вилетіти під час навчання. Хоча справедливості заради слід було зазначити, що з усієї їхньої групи новобранців не вигнали нікого.

Сонечко припікало, і в формі було жарко, хоча Беата вже почала звикати до мундиру. Їх усіх одягнули в зелені штани і довгі картаті туніки, перехоплені в поясі вузьким ремінцем. Поверх тунік виблискували кольчуги.

Через їхню вагу жінки носили укорочені кольчуги без рукавів. Чоловічі кольчуги були довшими і з довгим рукавом, кольчужні капюшони прикривали голову та шию. На марші капюшони відкидали назад. А поверх капюшонів надівалися шкіряні шоломи. Втім, шкіряні шоломи були у всіх.

Однак Беата була вдячна, що жінкам не доводиться надягати і все інше. Будучи сержантом, їй іноді доводилося брати в руки чоловічі кольчуги для інспекції. І вона уявити собі не могла, як можна весь день крокувати одягненими в такий важкий обладунок. Їй цілком вистачало і того, що на ній. Вся принадність новизни марширування з мечем біля стегна випарувалася. Тепер і меч перетворився на тягар.

У кожного був плащ, але в таку спеку їх застібали лише на правому плечі. Поверх кольчуг чіплялися пояси з мечами. Ще кожен ніс заплічний мішок і, природно, по два списи і кинджал, причеплений до поясу з іншого боку від меча.