Не в змозі заснути знову, вона встала, одяглась і спустилася вниз, а потім пройшла до курятника. Забрала яйця та піднялася до кухні. Там зварила два яйця для Ісаака й відрізала скибку від своєї ранкової порції житнього хліба. Потім налила до бляшанки гарячого чаю і, разом із яйцями, підсушеним хлібом, блюдечком, сірниками та сальною свічкою, склала все до маленького кошика. Знявши туфлі, дівчина навшпиньки пройшла до ляди, що вела на горище, опустила драбину й обережно залізла нагору. Там поклала ляду на місце й узялася за порожню книжкову шафу, котра легко й беззвучно відсунулася вбік. Ісаак спав із напіввідкритим ротом головою до дверцят. «Який він змучений», — подумала Крістін, не наважуючись розбудити хлопця.

Та необхідно було спуститися вниз, доки хтось не прокинувся і не помітив її відсутність. Дівчина стала навколішки й легенько поторсала його за плече. Ісаак, спросоння не розуміючи, що коїться, схопив її зап'ясток.

— Усе добре, — прошепотіла Крістін, — ти в безпеці.

Хлопець розслабився і відпустив її руку.

— Вибач, — сказав він, — я не зрозумів, де я є.

— Macht nichts,[51] я принесла тобі сніданок. Але мушу спуститися вниз, доки не встала мамця.

Вона поставила кошик біля дверцят і витягла з нього блюдце, свічку та сірники.

— Дякую, Крістін.

Дівчина віддала сірники та свічку.

— Щоб ти не снідав у темряві.

Він запалив свічку, приліпив її на блюдечко й поставив на підлогу.

— Як спалося? — поцікавилася Крістін.

— Краще, ніж усі попередні місяці.

— Я ще прийду вдень.

— Із нетерпінням чекатиму.

Якомога швидше й тихіше вона зачинила дверцята, знову підсунула шафу та спустилася з горища. Заштовхуючи драбину нагору й опускаючи ляду, Крістін майже не дихала, будь-якої миті готова почути тривожні звуки зі спалень. Щойно закінчивши, вона ледь не підстрибнула, наполохана раптовим звуком. То зарипіли пружини мамчиного ліжка. Пташкою дівчина злетіла на поверх нижче, міцно тримаючись за перила, щоб не впасти на відполірованих сходах. За кілька хвилин після того, як решту яєць було покладено до каструлі з окропом, до кухні ввійшла мати.

— Доброго ранку, — привіталася вона. — Скільки яєць маємо сьогодні?

Звичним рухом вона надягла через голову фартух, зав'язала його на талії і підійшла до плити подивитись.

— На жаль, тільки десять, — відповіла Крістін ненавидячи себе за брехню. — Але я можу й обійтись, щось не дуже хочеться їсти.

Мамця поклала руку їй на лоба.

— Здається, у тебе жар. Це тому ти встала так рано? Почуваєшся хворою?

— Ні, я нормально себе почуваю. Просто не спалось, от і вирішила не валятися в ліжку без діла.

Побоюючись, що мамця розпізнає брехню, Крістін відвернулась і дістала з буфета тарілки.

— Будемо сьогодні працювати на дворі? — якомога байдужіше поцікавилася вона. — Може, хай Карл і Генріх вичистять у козлятнику, а ми посадимо другу порцію гороху та редиски?

Мамця підійшла до раковини наповнити чайник водою.

— Не сьогодні,— відповіла вона. — Бабуся хоче посадити рудбекії на могилах дідусевих батьків. Ти ж знаєш, я не можу її відпустити саму.

— Звичайно ні. Ви йдіть усі разом, а я попрацюю на вгороді. Погода сприяє, а нам потрібен гарний урожай.

— Марія може залишитися з тобою, але хлопці захочуть піти на цвинтар.

— Nein, — надто голосно сказала Крістін.

Мама обернула голову від раковини та подивилася на дочку, звівши брови.

— Я маю на увазі… Марія теж захоче піти з вами. Вона тужить за дідусем так сильно, що може образитись, якщо її не взяти. А я зовсім не проти залишитися тут сама.

Мати зітхнула.

— Як хочеш, мені байдуже.

Карл і Марія вбігли до кухні, позіхаючи й тручи очі кулаками. Генріх і бабуся з'явилися кількома хвилинами пізніше. Наступні півгодини родина снідала, перемовляючись і передаючи одне одному то яйце, то хліб, то козяче молоко. Крістін з усієї сили намагалася поводитись як завжди: допомогла Карлові почистити м'яко зварене яйце, твердою рукою передавала сільничку, брала участь в обговоренні місцевих пліток і останніх воєнних новин.

— Бачила, що сталося з в'язнями вчора зранку? — спитала в неї Марія.

Крістін ледь не похлинулася чаєм.

— Ні,— відповіла вона, закашлявшись.

— Але я бачила, як ти виходила якраз о тій порі,— здивувалася сестра.

— Ні, я виходила на задній двір.

— Ти вийшла з парадних дверей, — наполягала Марія, — і пішла в бік вулиці.

Крістін прочистила горло. Вчора вона була впевнена в тому, що ніхто її не бачив.

— Я хотіла піти по борошно, та потім згадала, що в цьому місяці ми вже викупили свою норму.

— А що трапилося з в'язнями? — поцікавився Генріх.

— Це не сніданкова розмова, — сказала мамця, намащуючи хліб варенням і дивлячись на Марію.

— Не впевнена, — відповіла Генріху сестра, — та я бачила, як жінки відмивали бруківку від крові.

— Досить! — сердито вигукнула мати.

— Я чув, що когось застрелили, а хтось утік, — сказав Генріх.

— Тож помолімося за душі цих нещасних і закриймо цю тему, — наказала мати.

— Так, — підтримала мамцю Крістін, а в самої тремтіли під столом коліна, — давайте помолимось.

Після сніданку всі пішли на кладовище. Крістін спостерігала, як вони спускаються провулком, Марія й мати з відрами розсади в руках, бабусина спідниця гойдається туди-сюди, у такт старечим крокам. Карл і Генріх далеко попереду скачуть по бруківці, щасливі вирватися на волю. Щойно родина зникла за рогом, дівчина побігла на горище.

— Як тобі сніданок? — запитала Крістін Ісаака, опускаючи порожню бляшанку до кошика.

— Нічого смачнішого я в житті не їв. Danke.

— Усі пішли. Не хочеш спуститися на кухню й помитись? Я грію воду, і ванна чекає. Знайду тобі щось із батькового одягу.

— Було б чудово! Але чи ти впевнена?

— Тоді поспішай.

Вони збігли вниз. Крістін перехилилася через поруччя, перевіряючи, чи ніхто, бува, не повернувся, а потім показала спускатись і хлопцеві. На кухні вона зашторила вікна та повісила на спинку стільця чистий рушник. Ісаак узяв з плити важкі каструлі й налив до ванни воду.

— Замкнися, — вона подала ключ і вийшла за двері.— Так, про всяк випадок.

Залишивши Ісаака купатись, дівчина пішла до батьківської спальні пошукати для нього одяг. Передивляючись старі батькові речі, вона тисячу разів виглядала в вікно. Родичі мали повернутися не раніше, ніж за півтори години, та краще було підстрахуватися. Це нагадало той день, коли з'явилися перші нацистські плакати, й вона виглядала мамцю від Бауерманів. Тоді Крістін так і не наважилася зірвати хоч один, бо це вважалося б злочином. А сьогодні вона вже двічі порушила закон: раз, коли понаднормово палила в печі, і вдруге, коли дала притулок утікачу. Іронічність ситуації розсмішила б її, якби не знервованість і страх бути впійманою. Відібравши стареньку батькову сорочку та штани, вона склала все як було і вийшла з кімнати. Зійшовши на другий поверх, зупинилася перед кухонними дверима.

— Ти знайшов бритву?

— Так, — відповів Ісаак, — я вже майже закінчив.

Почулося плюскотіння, і Крістін уявила його худе тіло у ванні. Як, мабуть, гарно почуватися чистим, знову мати можливість посидіти в гарячій воді, добряче намилитись… Нарешті він змиє багатомісячний бруд, вичистить вуха та нігті, промиє глибокі подряпини на підошвах. Їй захотілося увійти й потерти Ісаакові спину, вимити голову та поголити зарослі щоки. Серце закалатало на саму тільки згадку про пристрасні побачення у винному погребі, про силу його м'язів і жар глибоких поцілунків.

— Я принесла одяг, — сказала вона.

— Так, уже йду.

Двері прочинилися на дюйм, і худюща рука вистромилася назовні.

За кілька хвилин її впустили всередину. Хлопець стояв біля раковини та підкочував рукава блакитної сорочки її батька. Старенькі робочі штани мішком висіли на його виснаженій фігурі. Обличчя розчервонілося й аж світилось від радості, бруду й щетини більш не було. Навіть у цій подобі чахлика невмирущого він був дуже красивим. Крістін захотіла піднятися на горище, лягти з ним поряд і насолоджуватися коханням, аж доки не зникнуть усі теперішні труднощі. Та потім вона помітила щось дивне на його руці.