Группенфюрер стояв цілком задоволений власною персоною. Він задер підборіддя, випнув груди й опустив одну руку, притримуючи пальцями краєчок кітеля, ніби збирався сказати промову.

— Виходь! — прокричав він у темну кімнатку.

Показався Ісаак. Він мало не вдвічі зігнувся, виходячи крізь низькі дверцята. Мамця, бліда, як полотно, важко дихаючи, заступила собою дочку та розвела руки в захисному жесті. Группенфюрер ухопив Ісаакову лівицю й закотив рукав, показуючи присутнім наколений на його зап'ястку номер.

— То що ми маємо? — запитав він, дивлячись на Крістін.

— Вони не знали, що я тут, — сказав Ісаак.

— Тихо! — крикнув на нього группенфюрер.

Один із есесівців ударив хлопця прикладом у живіт. Ісаак скрутився від болю й упав навколішки, тримаючись за пошкоджене місце руками та важко дихаючи. Группенфюрер підійшов, відштовхнув мамцю і подивився Крістін у вічі.

— Гадаю, дехто знав, що він — тут. Інакше як би книжкова шафа затулила дверцята?

Ісаак піднявся і спробував стати між ним і Крістін, але солдат ударив його в груди.

— Вони зовсім до цього не причетні,— прокричав Ісаак, заточуючись від болю.

Інший солдат ударив його в лице. Щелепа одразу ж розпухла, і хлопець ледь не впав, але есесівець підтримав його.

— Так, — сказала Крістін, — це я.

Вона зробила крок уперед, ледь не наступивши на носки чобіт группенфюрера. Сльози заважали роздивитися його обличчя.

— Родичі нічого про це не знали. Я винна, тільки я!

— Ні! — вигукнула мамця. — Це неправда!

Батько відштовхнув дочку назад і став між нею та группенфюрером.

— Забирайте мене, — сказав він. — Вона — просто маленька дівчинка.

— Ні, гере Бельц, — заперечив группенфюрер. — Ви добре прислужилися батьківщині, а дочка ваша — зрадниця. Вона — ніщо інше, як єврейська підстилка.

— Арештувати обох! — Наказав він солдатам.

— Вибачте, — сказала батькам Крістін.

Мамця закрила рота руками й захитала головою. Батько відтяг її вбік, коли солдати зв'язали їм із Ісааком руки й погнали до виходу.

— Nein! Nein! — кричала мама, намагаючись вирватися з чоловікових рук.

Широко посміхаючись, группенфюрер перший спустився драбиною. Ісаак і Крістін, зв'язані між собою, мусили бути дуже обережними, щоб не впасти. Хлопець спускався попереду, піднявши обкручену мотузкою руку високо вгору, щоб дівчина могла вільніше рухатись. На третьому поверсі солдат автоматом показав їм спускатися за группенфюрером, а другий есесівець ішов за її батьками.

— Крістін! — ридала мамця, намагаючись пробитися до группенфюрера. — Ні, не забирайте її! Будь ласка, не забирайте.

Але группенфюрер мовчки зупинив її, виставивши вперед руку. Тоді батько притяг матір до себе, намагаючись зупинити та заспокоїти.

— Вони застрелять тебе, — сказав він.

Мамця чи не почула його, чи їй уже було байдуже. Вона продовжувала кликати дочку, мов дика тварина, вириваючись із сильних рук чоловіка. Бабуся, Марія та хлопці вийшли з кухні, настрашені гупанням солдатських чобіт і загальними криками та стогонами. На вулиці Крістін й Ісаака змусили залізти до кузова військової, критої брезентом вантажівки. Чорні цівки есесівських автоматів, як прив'язані, невідривно повторювали кожен рух хлопця і дівчини. Группенфюрер сів на переднє сидіння, поруч із водієм. Гуркіт двигуна видався матері оглушливим. Її розпачу не було меж, коли важкий автомобіль, плюючись димом і кашляючи мотором, рушив бруківкою.

Крізь дірочку в брезенті дівчина бачила родичів, які стояли на тротуарі. Поступово їхні постаті маліли, віддаляючись, і дуже швидко перетворилися на рухому картинку. Бабуся дивилася в небо, широко відкривши рота та здійнявши руки в німому благанні. Мамця вирвалася з чоловікових обіймів і бігла провулком, голосно викрикуючи ім'я дочки. Вантажівка вже спустилася до перехрестя і майже повернула за ріг, коли знесилена жінка впала на бруківку. Крістін заплющила очі, та побачене не зникло, навічно закарбоване у пам'яті.

За десять хвилин вони під'їхали до бараків біля залізничної станції.

— Вилазьте! — прокричав группенфюрер.

У кузові Ісаак обійняв Крістін.

— Вибач, що дозволив із тобою таке зробити.

— Прибери свої брудні лапи, ти — єврейський покидьку! — зарепетував группенфюрер.

Один із есесівців розрізав мотузку, що їх з'єднувала, розв'язав руки та наказав вилазити з вантажівки.

Крістін перечепилась і впала. Ісаак допоміг їй піднятися та перелізти через борт.

На землі группенфюрер звернувся до Ісаака:

— Хіба я не казав тримати руки подалі від неї? — Важкий рушничний приклад ударив хлопця в голову.

Ісаак намагався втриматися на ногах, але втратив рівновагу й упав спиною на борт вантажівки. З вуха потекла кров. Він інстинктивно підняв руки, щоб захистити лице. Крістін хотіла допомогти, та нерішуче зупинилась, побоюючись, що наразить Ісаака на ще більші побої.

Під дулами автоматів вони пройшли до довгої цегляної будівлі залізничного депо. Всередині группенфюрер провів їх до кімнати з цегляними стінами, посеред якої гауптшарфюрер СС височів над заваленим паперами столом, що поряд із його масивною фігурою видавався шкільною партою. Ліворуч від столу інші двері виходили на перон. Коли вони ввійшли, гауптшарфюрер підвів голову, його вузький лоб і широка щелепа чимось нагадували кабанячу морду. На стіні позад нього висів портрет Гітлера, на якому фюрер мав величний вигляд і здавався майже красенем. На задньому плані виднілися легенькі хмарки, що мусило наводити на думку про божественне походження правителя. На столі, окрім кількох стосів паперу, були ще металева склянка для ручок і чорний телефон, біля якого, акуратно покладений на згорнену червону тканину, розмістився тонкий люгер із коричневим дерев'яним руків'ям. Ісаак і Крістін стояли перед столом, группенфюрер — праворуч від дівчини, солдати — позаду. Гауптшарфюрер підвівся, есесівська чорна форма ледь не лопалася на його м'язистому тілі.

— Я повернув в’язня-втікача, — сказав він, не приховуючи власного тріумфу.

— А це хто? — Гауптшарфюрер обійшов стіл, наблизився до Крістін і торкнувся її щоки зворотнім боком долоні.

— Це — дівчина нашого втікача. Вона ховала його на горищі.

— Ну, фройляйн, — сказав гауптшарфюрер, — я розумію, що цей покидьок знайшов у гарній німецькій дівчині, але що ви знайшли в цій єврейській свині?

Крістін намагалася не відривати очей від Ісаака, подумки перенісшись із ним до затишного саду на пагорбі. Та їй ніяк не вдавалося відновити в пам'яті ні яблунь, ні овець, ні соковитої трави чи високого неба. Перед внутрішнім зором видіння змучених в'язнів у смугастих робах змінювалися картинами бомбардувальників, що скидають бомби на містечко, палаючих будівель, людей у бомбосховищах. Ісаак на неї не дивився, його погляд утупився в підлогу. Вона відчувала кожен свій вдих, кожну наповнену кров'ю вену під шкірою. Те місце на руці, яким вона торкалася коханого, горіло вогнем. Крістін мусила зустрітися з ним очима. Благальний зойк уже почав зароджуватися в горлі.

Солдат відвів їх до лави біля стіни й наказав сісти. Гауптшарфюрер запалив цигарку і всівся на ріжок столу. Дубова стільниця жалісливо застогнала під його вагою. Потім підвівся, пройшов через усю кімнату та став перед Крістін. Він зробив глибоку затяжку, а потім притис свою ногу до її коліна і провів долонею по волоссю. Дівчина дивилася на Ісаака. Хлопець важко дихав, налиті кров'ю білки його очей закотилися під лоба, на чолі виднілася ґуля. Кров за вухом уже почала підсихати. Гауптшарфюрер кинув цигарку на підлогу, став на неї чоботом, а потім потяг з лави Крістін. Поклав величезну долоню їй на поперек і притягнув до себе, не даючи поворухнутися. Потім почав навалюватися на дівчину всією своєю тушою. При цьому якісь тваринні звуки виривалися з його горла. Крістін подивилася на группенфюрера. Той аж побуряковів від ревнощів.

Группенфюрер прочистив горлянку й голосно промовив: