Сльози рясним потоком покотилися щоками Крістін, коли вона зрозуміла, що Ісаак відчував те саме на цьому самому місці. Він так само їв домашній хліб із варенням після багатьох місяців води й сухарів, сидів у цій самій ванні, насолоджуючись чистотою і теплом. Яким щастям для нього було, нарешті, відчути себе врятованим! І яким спустошеним мусив він почуватися після повторного ув'язнення. Якщо раптом зараз вона прокинеться від цього чудового сну, знов опинившись на голих нарах, напевно, помре.

Мамця намилила її брудне волосся, а потім змила чистою водою. Після того як усю її, від вух аж до кінчиків пальців на ногах, було ретельно вимито, Крістін встала на повен зріст і дозволила мамі витерти себе рушником, як у дитинстві.

Люблячими руками мама через голову натягла на неї довгу фланелеву нічну сорочку, а на порепані ноги — товсті бавовняні шкарпетки та провела до спальні, де вклала до застеленого чистими простирадлами, м'якого ліжка. Крістін занурилася в пухову перину, мов у хмару. Пір'яна подушка лагідно прийняла важку голову господині. Дівчина потребувала сну, як подорожній — води у пустелі. Усе її єство жадало забуття. Мамця присіла на край ліжка, пестячи доччину щоку і злегка погойдуючись. У її очах стояли сльози.

— Мамо, — прошепотіла Крістін, — Ісаак загинув.

Кілька наступних ночей мамця провела у спальні Крістін, прикладаючи їй до скронь мокрий рушник, аби втишити жар, і заспокоюючи, коли дівчина кидалася вві сні та кричала. Коли серед ночі дочка просиналась і починала гарячково мацати материне лице та руки, намагаючись з'ясувати, де вона є, жінка запалювала гасовий ліхтар. Вона б воліла залишити його горіти всю ніч, але електрики не було, і ніхто не знав, коли її ввімкнуть.

Удень із нею сиділа бабуся, вічно зайнята плетінням або латанням уже багато разів полатаного одягу. Після обіду заходили Карл і Генріх пограти в шахи чи нарди, а ввечері Марія читала їй уголос.

Увесь цей час Крістін натягала рукави нічної сорочки, лівицею прикриваючи правий зап'ясток, аби родичі не помітили витатуйованого номера. В настільних іграх із братами вона часто пропускала хід і в розмові з онукою бабусі доводилося по кілька разів повторювати свої запитання. Коли Марія читала, Крістін бачила, як рухаються її губи, та не чула слів: усі її думки поверталися до Дахау.

Із настанням по-справжньому теплої погоди мамця відчиняла на день вікна в кімнаті Крістін, впускаючи свіже повітря, квіткові аромати, пташиний щебет. Вона відпоювала дочку теплим козячим молоком, але їсти Крістін і досі нічого не могла, крім хліба з варенням і чаєм. Курей залишалося зовсім небагато, та мамця зарізала одну з найстарших, аби зварити дочці супу на курячому бульйоні, заправивши його яєчною локшиною, зробленою із залишків борошна.

Попри часті затемнення свідомості, Крістін почувалася краще, життєві сили потроху поверталися до неї. Після того як температура спала, нічні жахіття стали дещо коротшими й не такими страшними. Через декілька днів їй стало легше дихати й напади кашлю трохи порідшали. А за два тижні вона вже змогла виходити з кімнати, щоб поїсти разом із усіма.

Тепер, по закінченні війни, американці окупували містечко. Їхні танки та джипи раз у раз гриміли вузькими брукованими вулицями, змушуючи дзвеніти у вікнах щойно вставлені шибки. Дороги були вільні від в'язнів, повітряні сирени мовчали, небо синіло зовсім по-літньому без ніяких ознак бомбардувальників, але з їжею було так само погано, тому союзники не вилучили з обігу продовольчі картки, введені Гітлером і Герингом. Поля так і залишалися необробленими, адже фермери досі не мали насіння та розсади. Та й фермерів майже не було: більшість загинули на фронті.

Батько Крістін повернувся ще більше виснаженим і брудним, ніж уперше, але живим. Побачивши старшу дочку, він захлипав, і сльози покотилися з очей, залишаючи світлі доріжки на щоках. Він обережно присів біля Крістін — захрускотіли суглоби й, здавалося, він відчуває кожну кісточку, що ладна от-от переломитися. Батько взяв обидві її тоненькі руки в свою широку долоню та запитав про ув'язнення. Якоїсь миті вони одночасно замовкли, дивлячись одне на одного поглядами однодумців, адже без слів могли зрозуміти те, чого іншим ніколи не спізнати. Ці двоє чудово знали, що є речі, про які краще не говорити вголос, які лякатимуть і не відпустять уже до скону. Та потім увійшла мамця — і чари розвіялись. Тоді тато бадьорим голосом розповів про самогубство Гітлера та його передсмертні плани.

— Він надумав зруйнувати всю Німеччину, — сказав батько, — щоб союзникам нічого не дісталося. Ми чули, що деякі концентраційні табори бомбардували з наших же літаків, аби знищити всі сліди насильства. Кажуть, що декотрих комендантів було розстріляно солдатами Люфтваффе за наказом самого Гітлера, коли той зрозумів, що війну програно.

— Офіцери СС і деякі охоронці втекли з Дахау перед самим приходом американців, — сказала Крістін.

Батько гидливо похитав головою.

— І більшість уже, напевно, виїхала за кордон, — докинув він. — Але не всі. Ми бачили, як есесівці здирали форму з мертвих солдатів вермахта.

Під лазуровим небом зацвіли дерева, нарциси, тюльпани, і, попри погане харчування, діти повернулися до безтурботних ігор на вулицях містечка. Малеча називала американців розкидачами шоколаду, бо ті, пролітаючи повз дітлашню у своїх джипах, кидали з вікон шоколадки та жуйку. Карл і Генріх щодня полювали на нашивки та медалі, що могли залишитися на викинутих на старе шкільне подвір'я солдатських формах, аби за свої знахідки виторгувати в американців трохи хліба чи синювату банку консервів із дивною назвою «Spam».[83]

Напередодні через Гессенталь почали проходити частини французької армії, що рухалися до свого сектору контролю над окупованою Німеччиною.

— Тримайтеся подалі від французів, — попередив батько Карла і Генріха. — Вчора вони залізли до кількох погребів і забрали ту мізерію, що там залишалася. Найцінніше винесли, решту розтрощили. Французькі солдати порізали ягнят фрау Клаус. Нам пощастило опинитися в американському секторі, та все ж таки уникайте французів, аж доки вони не заберуться звідси. Шкода німців, які потрапили до їхньої зони. Але тим, хто опинився під контролем Радянського Союзу, найгірше.

Першого жаркого дня, коли мамця дозволила їй вийти з дому, Крістін мружилася на яскраве сонце, відчуваючи важкість у тілі після тривалого лежання. Стоячи на терасі позад будинку, вона намагалася розправити спину, що виявилося не такою легкою справою. Колишня легкість у тілі змінилася важкістю, треновані м'язи перетворилися на мотузки, суглоби втратили колишню гнучкість. Старий, іще дитячий одяг, тепер був їй завеликим, а прийнятного взуття просто не було, тож дівчина знову взула свої старі черевики, що вічність тому віддала Марії. Куплена перед самою війною пара назавжди залишилась у тій величезній купі взуття на приймальному пункті Дахау.

Загорнувшись у светр, Крістін схилила голову, щоб пройти під низькими гілками грушевих і сливових дерев до паркану, де понад рік тому закопала сливову кісточку. Біля того місця дівчина стала навколішки й обмацала вкриту торішнім листям траву. Чутливими пальцями вона обережно обстежила ґрунт, але не знайшла нічого схожого на молодий сливовий пагін. Сльози покотилися з очей. Найпершим бажанням було викопати кісточку та викинути геть, але потім вона уявила, як та вкорінюється в землі, м'якне від дощів і снігу, починає гнити у теплому ґрунті. Сливова кісточка, як Ісаак, не зуміла вистояти. Скоцюрблена від горя Крістін не змогла виструнчитись і, зсутулившись, повернулася до тераси.

Сидячи на стільці з очеретяною спинкою, дівчина спостерігала за мамцею, котра скопувала нову овочеву грядку. В траві порпалися курчата, видзьобуючи щось поживне, їхнє пір'ячко яскраво жовтіло під високим сонцем. Почувши про повернення Крістін, фрау Клаус принесла їм півня, й тепер він походжав подвір'ям на високих лапах, гордо погойдуючи червоним гребенем і пишним хвостом. Знайшовши в траві жука чи стоніжку, півень низьким голосом прикликав курочок, притримуючи дзьобом ласий шматочок, доки вони наблизяться. Поки птахи дзьобали харч, він голосно кукурікав, чистив пір'я та кружляв навколо них, усвідомлюючи свою вищість. Крістін повернулася додому жива — і світ променився щастям і кольорами.