— Збирайся, час виходити. А ми проведемо тебе до вокзалу.

— Я краще залишусь і поприбираю на кухні,— запропонувала бабуся. — Я тільки заважатиму вам.

Крістін інстинктивно схотіла запропонувати свої послуги. Вона вже настільки звикла користатися з будь-якої можливості відправити всіх з дому, щоб побути з Ісааком, але цього разу змовчала. «Вибач, коханий, — подумала вона, — невідомо, коли я знову побачу тата, тож мушу побути з ним якомога довше. Тобі доведеться почекати на сніданок, аж доки я повернусь».

Мамця повісила батькові через плече саморобну торбу, зроблену зі старого простирадла, й поклала до неї ще теплу хлібину та бляшанку козячого молока. Зверху додала дві пари теплих шкарпеток і пару теплих рукавиць, замотаних у рушник. Раніше вона зварила чотири курячі яйця і тепер загорнула їх у газету й поклала на хлібину.

— Обережніше з молоком, — сказала вона, — не розлий.

— Невдовзі побачимося, — сказав батько бабусі, обіймаючи її.

— Бережи себе, Дітріху!

Ушістьох вони спустилися сходами: спочатку — батько, за ним — мати, а потім — хлопці, Марія та Крістін. Ніхто не промовив і слова, як у похоронній процесії. Йдучи позаду, дівчина бачила, як міцно усі п'ять витягнутих рук стискають перило.

Коли до низу залишалося чотири сходинки, почувся грюкіт у вхідні двері. З несподіванки Крістін похитнулась і ледь не втратила рівновагу. Очі стрельнули в бік парадного входу. По той бік червоного та синього скла виднілися три темні постаті. Супроти яскравого сонячного дня чорні тіні здавалися страшними, а металеві ґратки віконця навіювали думки про ув'язнення. Дівчина зупинилась, а серце шалено гупало: «Це повернувся группенфюрер зі своїми солдатами».

Батько розвернувся до своєї родини:

— Підніміться нагору. Негайно!

Крістін, переставляючи ватяні ноги, виконала наказ. Молодша сестра та брати піднялися за нею. Дівчина зупинилася на сходовому майданчику, мамця з іншими пройшла назад до кухні.

— Йди сюди, — покликала вона Крістін.

— Я хочу чути, про що йтиметься, — відповіла вона.

Дівчина мусила знати, що відбувається, чи батько переконає їх піти. Якщо вони залишаться, їй також варто про це дізнатися першою. Не те щоб у неї був якийсь план, але невідомість лякала найдужче. Не можна було просто зачинитися на кухні й сидіти там, чекаючи казна-чого. Мамця причинила кухонні двері й підійшла до дочки. Удвох вони стояли мовчки на сходовому майданчику й, заледве дихаючи, дослухалися до розмови біля вхідних дверей.

— Хайль Гітлер, — сказав батько, відчинивши вхідні двері.

— Хайль Гітлер! — привітався группенфюрер. — Добрий день, обер'єфрейторе Бельц. Ми — тут, аби обшукати ваш будинок.

Закінчення його промови Крістін не розчула за голосним гупанням власного серця у вухах. По материних розширених очах вона зрозуміла, що батько дозволив їм увійти. Та і з якого б це дива він мусив перешкоджати? Йому нічого приховувати, родині, як він гадає, також. Мамця раніше заборонила дітям розповідати йому про перший обшук, аби не нервувати й зайвий раз не сердити. «Мені слід було попередити тата про Ісаака, — думала Крістін. — Тоді б він спробував їх зупинити чи, бодай, знав, що зараз робити».

Але було занадто пізно. Батько вже впустив їх, показуючи солдатам на сходи. Він віддав свій будинок на поталу есесівцям без жодного заперечення. Та дівчина не могла його звинувачувати. Батько вважав цей обшук лише формальністю, гадав, що співпраця допоможе швидше їх позбутися. Звідки йому знати, що своїм дозволом він підписує смертельний вирок старшій дочці? Крістін затулила вуха руками, щоб не чути гупання солдатських чобіт сходами.

— Що таке? — занепокоїлася мамця. — Не треба боятися. Тато тут, він захистить тебе.

Мамця взяла руки Крістін у свої.

— Заспокойся, нам немає чого приховувати.

І тут з'явився батько, группенфюрер із озброєними солдатами йшов за ним. Молодий есесівець тримав батькову ґвинтівку.

— Ці люди мають обшукати наш дім, — сказав він. — Схоже, вони шукають в'язня, котрий недавно втік.

Крістін охопив тваринний жах. Їй здалося, що серце розривається на шматки, що всі нутрощі негайно лопнуть і стечуть кров'ю.

— Батьку, — заголосно сказала вона, намагаючись дихати глибше, — вони вже раз приходили й нічого не знайшли!

— Помовч, Крістін! — наказав батько. Його темні очі дивилися на дочку з незвичною суворістю, на скронях пульсували вени.

— Немає потреби оглядати весь будинок, обер'єфрейтере Бельц, — сказав группенфюрер. — Нам потрібне лише горище.

Кров відлила від лиця Крістін. Їй стало погано. Щоб не впасти тут-таки, дівчина наосліп ухопилася за материну руку.

— Прошу, гере группенфюрер, починайте, — відказав на це батько, відступив у бік і суворо поглянув на Крістін. — Нам нічого приховувати.

Дівчина з усіх сил намагалася стояти рівно, та сходовий майданчик почав гойдатись.

— Ми обшукали всі господи в містечку, та нікого не знайшли, — сказав группенфюрер, утупивши погляд у Крістін. — Ваша дочка під час обшуку поводилася вкрай знервовано. А тепер, коли ми знаємо, що ваша дружина і старша дочка працювали на втікача…

Раптово зблідла мамця зиркнула на Крістін, а потім підійшла й обійняла дочку тремтячою рукою. Тепер вона знала, кого саме розшукують, і по-справжньому злякалася. Крістін нудило і бракувало повітря, ніби хтось перекрив їй кисень.

Группенфюрер обійшов жінок і встав у центрі майданчика.

— Принесіть ліхтар, — попросив він батька, котрий негайно пішов до кухні.— За ним! — наказав группенфюрер одному із солдат.

Той пішов за батьком і зупинився на порозі кухні, тримаючи його на мушці. Бабуся, Марія, Карл і Генріх мовчки сиділи за столом і спостерігали, як батько запалює гасову лампу й виходить із нею за двері.

— Йдіть за мною! — наказав группенфюрер.

Солдати автоматами показали Крістін і батькам рухатися на третій поверх. Дівчина мовчазним поглядом благала тата покласти цьому край, хоча й знала, що він нічого не може вдіяти. Він дивився на дочку, киваючи, щоб вона виконувала накази. Потім підштовхнув жінок уперед, аби затулити їх собою від цівок автоматів.

Группенфюрер упевнено піднімався сходами, високо задерши підборіддя, страшенно задоволений собою. Нагорі він наказав солдатам опустити драбину і перший поліз на горище. Решта піднялися за ним. Потім він забрав у батька гасову лампу й почав обходити горище. Обстукуючи стіни та висвітлюючи кожну шпарину. Біля низької стіни, де стояла порожня книжкова шафа, группенфюрер повільно обдивився й простукав кожну дошку, а потім задоволено вишкірився до Крістін.

Сантиметр за сантиметром він обстежив усю порожню шафу, що здалеку скидалося на танець якоїсь маріонетки. Закінчивши з шафою, почав роздивлятися підлогу довкола неї. Потім посвітив на дошки лампою і вдруге переможним поглядом обпік Крістін. Дівчині його посмішка видалася штучною й натягнутою, як у гумової ляльки. Тільки при світлі лампи вона помітила світлі смути на підлозі. Щоразу, коли Крістін відсувала шафу, та залишала широкі сліди на запорошених дошках. Цей доказ видав її з головою.

Группенфюрер наказав піднесеним тоном?

— Відсуньте цю шафу!

Один солдат поспішив виконувати, а інший націлив автомат на порожні полиці, ніби вони могли самовільно вистрибнути й утекти. Після того як шафу було відсунуто, группенфюрер освітив ділянку стіни, що за нею ховалась. У світлі лампи чітко було видно обрис потаємних дверцят.

— Відчинити! — наказав він солдатові.

Солдат так і зробив, а потім, цілячи автоматом у темряву, першим поліз до отвору. Группенфюрер витяг кийок і, доки інший солдат тримав на мушці Крістін із батьками, теж поліз до кімнатки. Тепер дівчина бачила їх тільки нижче пояса: двоє чорних штанів і дві пари так само чорних чобіт непорушно стояли навпроти дверцят. Очевидно, есесівці розглядали тісне приміщення. По якійсь хвилі группенфюрер відступив назад на горище.

На мить Крістін здалося, що Ісаак утік без неї, що він виліз крізь дах або ще якимось дивним робом розчинився в повітрі. Та задоволений вираз обличчя товстуна свідчив про інше. Вона відчула, що всередині неї все перекидається, ніби від землетрусу, все її життя пішло шкереберть. Здавалося, відтепер вона буде зовсім іншою особою: відчуватиме не так, думатиме не так, по-іншому діятиме.