— До чого ти ведеш? — запитав Ісаак. — Хочеш сказати, нам більше не слід бачитися?

— Зовсім ні. Я нічого не мала на увазі. Просто розказала тобі. Тато каже, в гестапо знають усе.

— Ти чула оголошення по радіо? — поцікавився хлопець. — Тепер закон зобов'язує всіх використовувати «Heil Hitler!» як офіційне привітання.

— Так, — чула, відповіла Крістін. — Усі зводять руку в салюті, роблячи, що їм наказують.

— А ти? Ти робиш, що наказують?

Дівчина спробувала прочитати вираз його обличчя. Чи образиться він, якщо вона відповість: «Так»?

— Спочатку я вважала це все ідіотською маячнею, але після татової оповіді…

— Краще роби так само, — сказав хлопець. — Ти ж не хочеш зайвий раз привертати до себе увагу.

За два місяці вони перенесли місце своїх таємних побачень ближче до її дому у якийсь винно-овочевий погріб, викопаний у схилі пагорба. Поросле деревами та чагарниками узвишшя починалось одразу позад крамниць і кав'ярень на протилежному боці вулиці, до якої спускався провулок Крістін. То була заросла, покреслена путівцями місцина, через яку протікав струмок із покинутим млином на ньому. Належав погріб м'яснику, геру Вайлеру, який ділив його з іще кількома ресторанами та кав'ярнями. Запліснявілі дерев'яні двері було замкнено на заіржавілий висячий замок, із яким Ісаак легко впорався. Усередині, попід однією стіною, вони побачили дубові діжки з вином і полиці, повні запилюжених пляшок, під іншою насипом лежала картопля та ріпа.

Молодих людей спокушала можливість надпити трохи вина бодай із одного барильця, та вони нічого не чіпали, щоб не виказати цим себе й не втратити єдиної можливості спокійно поговорити та досхочу націлуватись у захищеному від холодних вітрів і чужих очей місці. Крістін принесла коротеньку свічку, і, коли її світили, вузенька смужка сірого диму спіраллю піднімалася до квадратного душника, зробленого у кам'яному склепінні стелі, а потім зникала в морозному нічному повітрі. Іноді Ісаак приносив трохи фруктів або сиру чи навіть декілька скибок знаменитого віденського пирога своєї матері. Тоді вони ставили догори ногами порожню діжку, накривали її знайденою тут-таки картатою біло-червоною скатертиною, створюючи в погребі такий-сякий романтичний затишок.

Доки навколишній світ дедалі більше западав у хаос, вони розмовляли, сміялися, мугикали одне одному пісеньки, надійно заховані в сухому тунелі з засміченою підлогою. Вони робили плани на майбутнє, подумки сягаючи днів, коли світ знову стане нормальним, і благаючи в Бога прискорити плин часу. Та минали тижні, змін на краще не відбувалось, і вони потроху почали зневірюватись у тому, що цей омріяний час коли-небудь настане.

— Вони називають це спонтанною реакцією на вбивство німецького дипломата польським євреєм, — казав Ісаак під час однієї із зустрічей наприкінці листопада, — та ми з татом уважаємо, що все було заздалегідь сплановано й підстроєно. Це не були просто перехожі, то були есесівці, перевдягнуті в цивільне. Саме вони били євреїв на вулицях і заволоділи бізнесом убитих.

Молоді люди сиділи на своїх пальтах, спершись на купу картоплі. Крістін сховала ноги під спідницею, захищаючись від холоду, що йшов від долівки. Хлопець обіймав її за плечі, поклавши щоку на її маківку.

— Газети надрукували світлини підпалених синагог у Берліні,— сказала вона.

— Вони, — додав Ісаак, — називають це: «Kristallnacht»[21] через усі ті гори битого скла. Дев'яносто одного єврея вбито і двадцять тисяч кинуто за ґрати.

Крістін здивовано звела на нього очі.

— За що? За те, що захищались?

— Хтозна. СС не потребує причин. — Він стиснув щелепи й різким рухом ноги відкинув якесь сміття на долівці, ніби хотів уразити невидимого супротивника. — Якщо Гітлер залишиться при владі, він вижене євреїв з Європи. Батькам довелося забрати Габріеллу зі школи, бо тепер євреям не можна відвідувати неєврейські школи. У нас уже майже нічого не залишилось.

У його тоні відчувались і сум, і лють водночас.

— Мені доведеться покинути університет. Батьки витрачають свої заощадження тільки на те, щоб на столі було що їсти. Схоже, за мною слідкують, коли я ходжу до овочевої лавки. Мені не вільно чинити спротив. Мені взагалі нічого не можна! У мене не буде ні грошей, ні роботи, ні освіти. У мене не буде нічого! Я кохаю тебе, Крістін, але як ти житимеш із таким чоловіком?

— Ти забуваєш про дещо важливе. — Вона погладила його по щоці.— У мене нічого немає вже зараз. Мої батьки — бідні, та вони щасливі разом. І я зараз щаслива, як ніколи в житті. Я не передумала, мені нічого не треба, тільки бути твоєю дружиною.

Почувши це, хлопець почав її цілувати, поступово звільняючи від одягу й нахиляючи назад на розстелене пальто. Вони випросталися поруч. Крістін тремтіла, та їй не було холодно. Ісаак накрив її плечі, нависаючи над нею на ліктях. В його каштанових очах світилися кохання та ніжність. Дівчині передались його тепло і пристрасть. Вона обійняла його за шию. Ісаак поцілував її глибоким, вимогливим поцілунком, їхнє дихання змішалось, і серця забилися в унісон. Крістін почала розстібати ґудзики на його сорочці. Хлопцева тепла рука пересунулася з її талії нижче, через спідницю пестила її сідниці. Він цілував її шию, ключиці, теплу м'яку западинку між ними. І раптом, без попередження, відсторонився і захитав головою.

— Ми не повинні цього робити, — хрипким від пристрасті голосом сказав Ісаак. — Якщо ти завагітнієш…

У неї всередині все стиснулось, і все тіло заболіло, таким сильним було бажання.

— Я знаю, — видихнула вона.

Він поклав голову їй на груди. Дівчина відчула, як він увесь тремтить.

— Якщо вони дізнаються, що ти носиш дитину від єврея, нас усіх кинуть за ґрати: мене, тебе і нашу дитину.

— О, я знаю, знаю, знаю. Просто тримай мене.

Вона зціпила зуби, намагаючись утамувати прискорене серцебиття. Ісаакове дихання уповільнилось, і тіло невдовзі розслабилось. Потім раптова думка осяяла Крістін. Вона уявила малюка у себе на грудях, там, де зараз лежить голова Ісаака. Його дитина, новонароджений син або дочка смоктатиме цицьку, потребуватиме комфорту й уваги. Чи це можливо? Чи дозволять їм коли-небудь стати родиною, жити, як усі, щасливим подружжям, мати власний дім і дітей, зрештою, мати всі громадянські свободи? Сльози бризнули з очей. Вона обвила руками Ісаакову спину, пальцями жмакаючи сорочку, бажаючи назавжди залишитися в його обіймах, бо звідкілясь прийшло відчуття того, що десь і колись його від неї заберуть. Як узагалі до цього дійшло? Як вона опинилась у світі, де можна потрапити до в'язниці за те, що когось кохаєш, де невинне немовля — нове життя, створене двома людьми, котрі хочуть працювати й віддавати себе на користь іншого — може бути відібране чи навіть гірше тільки тому, що хтось із його батьків є юдеєм? Це якийсь нічний жах. Не можу цього терпіти ні хвилини більше. Зараз я прокинусь, і нічого цього не буде.

Крістін ущипнула себе за руку, та нічого не змінилося. Вона так і лежала на брудній долівці овочевого підвалу, обіймаючи кохання всього свого життя, й обоє вони були злочинцями. Вона задивилася на бурштинове полум'я свічки, що кидало відблиски на високу стелю, і зненацька відчула пронизливий холод, який висів у повітрі й через пальто крижаними хвилями торкався шкіри, пробирав аж до кісток, уже підбираючись і до серця, котре раптом наповнилося смутком і печаллю. «Що з нами буде?» — подумала вона, витираючи мокре від сліз волосся.

Ця зима стала найсуворішою за кілька останніх років, із частими хурделицями та буревіями, що перекочували сніг тротуарами, намітаючи великі замети на вулицях. По декілька днів не могли кінні очисні екіпажі прибрати сніг з усіх, доволі вузьких, вулиць і кривих провулків, а коли все ж таки закінчували своє нелегке завдання, новий снігопад зводив їх працю нанівець.

Мати Крістін позачиняла всі віконниці в будинку, замостила газетами всі щілини, а потім ще позавішувала вікна зсередини скатертинами та простирадлами. Однак сухий дрібний сніг усе одно потрапляв до житла, утворюючи за ніч на підлозі невеличкі замети, схожі на мініатюрні піщані дюни. Із заходом сонця мати переставала кидати вугілля до печі й роздавала кожному по вовняній ковдрі, щоб замотатись у них під час вечері. Коли вугілля прогорало до решти, вони лягали до ліжок, надягнувши шапки, рукавиці, шкарпетки та інший теплий одяг.