— У цьому разі, можливо, були причини, яких ми поки що не бачимо, — мовив Бельман. — Зовсім прості: наприклад, кілер не мав часу чи Лейке не мав грошей. Або найпростіша причина усіх злочинів: трапилось так, як трапилось.

Люди за столом згідливо закивали, скидалось на те, що навіть Пеліканиху відповідь задовольнила.

— Ще питання? Немає? Тоді я волів би подякувати Харрі Холе, який працював разом з нами. Позаяк його спеціальні знання нам більше не стануть у нагоді, він повертається на роботу у відділ убивств, і негайно. Мабуть, цікаво було спостерігати, як інші розслідують убивства, Харрі? Хоча, звісно, цього разу ти нічого не розкрив, але хто знає? Може, не убивства, а якісь заплутані зухвалі злочини у Грьонланні, безперечно, чекають на тебе. Ще раз дякую. А я незабаром маю прес-конференцію, колеги.

Харрі майже із захопленням глянув на Бельмана. Так захоплюєшся тарганом, коли його спустиш в унітаз, а він знову видряпається назовні. Знов і знов. І, врешті-решт, готовий завоювати весь світ.

Біля постелі Улава у Державній лікарні хвилини та години спливали неквапними, монотонними хвилями. Прийш­ла й пішла медсестра. Сестреня прийшла й пішла. Квіти непомітно посувалися чимраз ближче.

Харрі бачив, як близьким іноді бракує сил чекати, коли ж їхній дорогий родич віддасть Богові душу, як вони благають смерть, щоб прийшла й звільнила. Їх самих. Але з Харрі все було інакше. Ніколи досі батько не був таким близьким, як отут, зараз, у цій лікарняній палаті, де замість слів лишилися тільки уривчасті подихи та биття серця. Бо зараз, спостерігаючи за Улавом Холе, Харрі наче перевтілився в нього, перебуваючи у тому просторі, який розділяє життя та безвість.

Слідчі у Крипосі чимало побачили й зрозуміли. Але не зрозуміли очевидного взаємозв’язку. Між фермою Лейке та Устаусетом. Між чутками про примару зниклого хлопчини з ферми Утму та чоловіком, який називав ту місцину «мої місця». Між Тоні Лейке та хлопчиком на фото поруч зі своїм страшним батьком та привабливою матір’ю. Часом Харрі дивився на телефон і бачив пропущені виклики. Хаген. Ейстейн. Кая. Знову вона. Каї треба відповісти. Він зателефонував.

— Можна я приїду до тебе сьогодні вночі? — спитала вона.

Дощ барабнив по дошках плавучої пристані. Харрі ззаду підійшов до чоловіка, що стояв на самому її краєчку.

— Доброго ранку, Скаю.

— Доброго ранку, Холе, — відповів ленсман не озираючись. Він опустив вудлище з довгою ліскою, що ховалася в очереті при березі.

— Клює?

— Дідька лисого, — гмикнув Скай. — За щось зачепилося в очереті.

— Прикро. Ти читав сьогоднішні газети?

— У нашому селі їх привозять лише по обіді.

Харрі знав, що це неправда, але все одно кивнув.

— Вони напевне пишуть, що я телепень-селюк, — мовив Скай. — І що знадобилося звертатися до людей з Крипосу, аби розібратися в усьому, що я напартачив.

— Пробач.

Скай знизав плечима.

— Нема за що. Ти сказав усе, як є, а я знав, що роблю. Поза тим — було цікаво. У нас нечасто щось відбувається, ти ж знаєш.

— Гм... Ну, про тебе не так уже багацько й пишуть. Публіку більше хвилює, що убивцею таки виявився Тоні Лейке. Бельмана багато цитують.

— Мабуть.

— Незабаром вони дізнаються, ким був батько Тоні.

Скай, озирнувшись, глянув на Харрі.

— Я мав раніше здогадатися, тим паче коли ми дізнались про зміну прізвища.

— Щось я не втямив, Харрі.

— Скаю, хіба не ти розповідав мені, що Тоні жив у діда по матері на хуторі Лейке? Лейке. Материн батько. Тоні взяв прізвище матері.

— У цьому немає нічого незвичайного.

— Можливо. Та у цьому випадку була вагома причина. Тоні переховувався у діда. Його туди мати відіслала.

— Чому ти так думаєш?

— Якось одна з моїх колег казала, — мовив Харрі й на мить знову відчув її пахощі, пахощі цієї ночі. — Вона розповіла мені дещо з того, що їй переповів ленсман в Устаусеті. Про родину Утму. Про батька та сина, які ненавиділи один одного так жагуче, що могло дійти до вбивства.

— Убивства?

— Я перевірив біографію Одда Утму. Як і його син, він мав славу людини гарячкової, нестримної вдачі. Замолоду відсидів вісім років за вбивство через ревнощі. Потому переїхав у малолюдну місцевість. Одружився з Карен Лейке, у них народився син, який уже підлітком став вродливий, високий, чарівний. Двоє чоловіків та жінка майже у цілковитій ізоляції. Один із чоловіків колись уже вбив через ревнощі. Скидається на те, що Карен Лейке спробувала відвернути нещастя, відправивши сина з рідної домівки. Вона підкинула його черевик туди, де щойно зійшла велика лавина.

— Я не знав цього, Холе.

Харрі повільно кивнув:

— На жаль, їй вдалося лише відвернути лихо на якийсь час. Нещодавно у кам’яному проваллі знайшли її скелет з діркою у лобі. А за кілька метрів від неї снігоходом розчавило її чоловіка-убивцю. Перед цим його катували, спалили майже всю шкіру на спині та руках, повиривали зуби. Здогадуєшся, хто це зробив?

— Святий Боже...

Харрі встромив у рот цигарку.

— А як ти здогадався, що одне з одним пов’язане? — спитав Скай.

— Спадкова подібність. — Харрі закурив. — Батько й син. Адже від генів не втечеш. Вони завжди з тобою, наче прокляття. Гадаю, Одд Утму збагнув, що убивства, пов’язані з Ховасхюттою, свідчать, що на нього розпочалось полювання й що за ним слідом іде привид його загиблого сина. Батько втік з ферми у покинуту хатинку, яка надійно захована серед урвищ. Прихопивши з собою фото своєї сім’ї, яку власноруч і зруйнував. Уяви лишень: убивця, якому страшно і який, можливо, кається наодинці з тяжкими думками.

— Звісно, катюзі по заслузі.

— Я знайшов ту світлину. Тоні поталанило, він більше вдався у матір. У хлопчикові на фото важко запримітити щось від дорослого Тоні. Але вже тоді він мав великі білі зуби. А батько стидався своїх. Суттєва відмінність.

— Але ти наче казав, що збагнув усе саме через їхню подібність?

Харрі кивнув:

— Вони хворіли на одну й ту саму недугу.

— Що обоє — убивці?

Харрі похитав головою:

— «Недуга» — себто звичайнісінька недуга в буквальному сенсі. Вони обидва хворіли на ревматоїдний артрит. Сьогодні вранці підтвердили, що вони — кревні родичі. Аналіз на ДНК шматочків шкіри з пічки та волосся Тоні Лейке з гребінця показав, що вони — батько та син.

Скай кивнув.

— Та пусте, — мовив Харрі. — Хай там як, а я приїхав, щоб подякувати тобі за допомогу й вибачитися за те, що все так вийшло. А ще Бйорн Гольм просить переказати дружині вітання й подяку за найсмачніші січеники та тушковану капусту, що він куштував у своєму житті.

Скай слабко всміхнувся.

— Так усі кажуть. Вони навіть Тоні смакували.

— Що?

Скай знизав плечима, добуваючи ножа з піхов на ремені.

— Я ж тобі розповідав, що Мія закохалася у нього. Це було невдовзі після того, як Тоні понівечив Уле. Якось вона запросила його додому на вечерю, знала, що того вечора мене не буде вдома. Дружина нічого не розповіла, коли вони завітали, але, певна річ, коли я згодом довідався, спалахнув скандал. Скільки грубощів вислухав, знаєш-бо, які вони, дівчата у такому віці, та ще й закохані. Я, як дурень, силкувався втовкмачити дівці, що Тоні — жорстокий кривдник. А мав би знати: що більше лаєш коханого — то швидше вона кинеться йому на шию. Бо тоді вони наче удвох проти цілого світу. Та ти й сам знаєш, що часом жінки зачинають листування з ув’язненими убивцями.

Харрі кивнув.

— Мія збиралася тікати з дому, хотіла кинутись за ним слідом хоч на край світу, страх що було, — вів далі Скай, обірвав ліску і почав її змотувати.

— Гм... на край світу?

— Еге ж.

— Розумію.

Скай раптом перестав мотати котушку і глянув на Харрі.

— Ні, — мовив він переконано.

— Що «ні»?

— Ні, це не те, що ти гадаєш.

— А що я гадаю?

— Що Мія та Тоні згодом знову зустрілися. Він кинув її, й більше вони ніколи не бачились. Її життя снувалося вже без нього. Вона не має до цієї справи жодного стосунку, второпав? Я слово тобі даю. У неї незабаром знову життя налагодиться, тож не треба...