Пожежник випростався. Кахикнув.

— ПСГ — це дуже...

— Слухайте-но, ми вас націлюємо на потрібне нам, а не на балачки про причину.

Обличчя у пожежника стало багряним, але не лише через ПСГ, що палав неподалік.

— Кімната вигоріла. Вщент. Папери, меблі, комп’ютер, — абсолютно все.

— Дякую, шефе, — мовив Харрі.

Двоє поліцейських стояли, дивлячись, як віддаляється пожежник.

— Мій експерт? — спитав Гольм. Обличчя у нього скривилося так, наче він проковтнув щось бридке.

— Це я щоб скласти враження, що я хоч який, а теж начальник.

— А що, приємно обставити когось, коли тебе самого щойно обставили, га?

Харрі кивнув і щільніше загорнувся у ковдру.

— Він сказав «вигоріла вщент», так?

— Так, ущент. Як почуваєшся?

Харрі похмуро глянув на дим, що досі просотувався з вікон фабрики у промінні пожежних прожекторів.

— Як опущений, — відповів він і допив холодну каву.

Харрі їхав з Нюдалена, але не встиг зупинитися на червоний на Уеландсгата, як йому зателефонував Бйорн Гольм.

— Судовий лікар зробив аналіз сперми на штанях цієї, як її, Аделе, і маємо збіг по ДНК.

— Уже? — здивувався Харрі.

— Частковий. Але на дев’яносто три відсотки можна бути певним, що маємо збіг.

Харрі випростався на сидінні.

Збіг! Найчудовіше слово з усіх. Може, день не такий уже й пропащий.

— Далі! — скомандував Харрі.

— Ти маєш навчитися насолоджуватися театральними паузами, — підколов його Гольм.

Харрі застогнав:

— А хай тобі...

— Цить. Вони знайшли збіг з волоссям із гребінця Тоні Лейке.

Харрі уп’явся очима в далечінь.

Тоні Лейке зґвалтував Аделе Ветлесен у Ховасхютті?

Харрі не міг собі цього уявити. Тоні Лейке? Неможливо збагнути. Хай він навіть ґвалтівник, але як він зґвалтував жінку, яка прийшла у хатинку з іншим? Еліас Скуг сказав, що бачив, як чоловік затуляв їй рота й затягував у туалет. Може, якщо гарненько поміркувати, не було там ніякого зґвалтування?

І раптом все стало на свої місця.

Харрі зрозумів усе цілком чітко.

Не було ніякого зґвалтування. А ось мотив — був.

Автівки ззаду почали сигналити. Червоний змінився зеленим.

Була за чверть восьма, й день ще не сповнився барвами та яскравістю. У сірому ранковому тумані краєвид поставав у зернисто-чорно-білому вигляді. Харрі поставив машину поряд з іншим авто, що самотньо стояло на Вьойєнтанген, і пошкандибав до плавучої пристані. Ленсман Скай стояв на самісінькому краю з вудкою у руках та цигаркою у роті. Клоччя туману висіло, ніби вата, на очеретяних верхівках, що стирчали з чорної, оливково-гладенької води.

— Холе? — мовив Скай не озираючись. — Рання пташка.

— Ваша дружина сказала, що я знайду вас тут.

— Щоранку з сьомої до восьмої. Тільки у цей час я можу над чимось розмірковувати, перш ніж почнеться уся ця метушня.

— Клює?

— Ні. Але отам, в очереті, водиться щука.

— Знайома річ. Але боюся, сьогодні метушня почнеться раніше. Я приїхав через Тоні Лейке.

— Тоні, авжеж. Батьківська ферма — у Рюстаді, на східному березі Люсерена.

— Тобто ви добре його пригадуєте?

— Та... Цікавий тип. Він багатьом подобався. А надто — жінкам. По-дівочому вродливий, схожий чимось на Елвіса. І завжди такий загадковий. Це він полюбляв. Пліткували, що він ріс сам-один у матері-алкоголічки, допоки одного дня вона не вигнала його, бо її тодішній коханець малого незлюбив. Але жінкам, які за ним упадали, він був дуже до вподоби. А вони — йому. І часом через це він встрявав у халепу.

— Наприклад, коли залицявся до вашої дочки?

Скай сіпнувся, наче у нього клюнуло.

— Я знаю від вашої дружини, — мовив Харрі. — Я спитав у неї про Тоні, й вона розповіла, що якось Тоні та один місцевий парубок побилися через вашу дочку.

Ленсман захитав головою:

— То була не бійка. То була справжнісінька бійня. Бідолаха Уле взяв собі в голову, що вони з Мією — закохані. Бачте, він у неї вклепався, а йому тільки й того, що дозволили підвезти її з подружками на танці. Він не був забіякою. Уле, радше, був ботаніком. Але він узяв та й накинувся на Тоні. А той швидко звалив його додолу, вихопив ножа й... жахіття якесь, у нас тут до такого не звичні.

— Що він зробив?

— Він йому половину язика відтяв. Потім поклав у кишеню й пішов геть. За півгодини ми заарештували Тоні у дідовій оселі, розповіли, що язик потрібен для операції. А Тоні зізнався, що викинув його воронам.

— Я хочу спитати вас, чи підозрювали Тоні у зґвалтуванні? У тому випадку чи у яких інших.

Скай сіпнув вудку.

— Скажу тобі так, Холе. Мія назавжди втратила свою веселу, життєлюбну вдачу. Вона й далі життя не уявляла без того навіженого. Що вдієш, такі вже дівчата у її віці. А Уле поїхав. Щоразу, як він роззявляв рота, це нагадувало йому про страшенне приниження. Він сам про це пам’ятав, та й решта не забули. Тож я можу стверджувати, що Тоні Лейке — ґвалтівник. Але я не думаю, що в сексуальному сенсі. Він би тоді й з Мією так...

— А вона?..

— Якось вони ходили у ліс за клубом. Вона йому не дала. І він не наполягав.

— Ви упевнені в цьому? Даруйте, що таке питаю, але...

Вудлище з гачком зависло над водою. Гачок виблискував у вранішньому промінні.

— Пусте, Холе. Я ж поліцейський, знаю, над чим ви працюєте. Мія — дівчина порядна, я правду кажу. Я б і під присягою це повторив. Візьміть рапорт, якщо хочете знати по­дробиці. Я б лишень волів, щоб Мії не довелось говорити про це ще раз.

— У цьому немає потреби, — мовив Харрі. — Дякую.

Харрі повідомив присутніх у залі засідань «Одін», що у чоловіка під снігоходом, якого, попри докладені зусилля, досі не знайшли, пальці були покручені ревматоїдним артритом, як у Тоні Лейке. А потім розповів, яку має теорію. Відхилившись на спинку крісла, чекав на реакцію у залі.

Пеліканиха зиркнула на Харрі поверх окулярів, хоча здавалось, ніби вона звертається до всіх на ранковій нараді:

— Як це Аделе не пручалась, вона ж кликала на допомогу, трясця!

— Еліасу Скугу це спало на думку лише згодом, — мовив Харрі. — Спочатку він гадав, що двоє кохаються за обопільною згодою.

— Але жінка, яка прийшла у хатинку з чоловіком, не кохатиметься з тим, хто випадково там заночував! Щоб це зрозуміти, треба бути жінкою! — Вона пирхнула, й Харрі мимохіть спало на думку, що зі своїми дредами, щойно заплетеними у перукарні, які їй до того ж зовсім не личили, Пеліканиха зараз дуже схожа на розлючену Медузу-горгону.

Ердал зауважив їй:

— Чи ти й справді вважаєш, що коли ти — жінка, то знаєш усе про сексуальні вподобання половини населення Землі? — Він помилувався щойно вичищеним нігтем на мізинцеві. — Хіба ми не почули, що Аделе Ветлесен міняла партнерів, як трусики? І що погодилась на секс із майже незнайомим чоловіком на покинутій фабриці?

Ердал, опустивши руку, взявся за ніготь на безіменному пальці, пробурмотівши так тихо, що його почув лише Харрі:

— Окрім того, я перетрахав більше жінок, ніж ти уявляєш, бісова болотяна птаха...

— Дами не надто опиралися, та й він був охочий, — мовив Харрі. — Тоні прийшов у хатинку пізно, кавалер Аделе був у поганому гуморі й уже ліг спати. Отож вони з Аделе могли без завад фліртувати одне з одним. У нього вдома не все було гаразд, а її, ймовірно, вже не збуджував чоловік, з яким вона переспала. Їх із Тоні вабило одне до одного, але у хатинці було занадто людно. І от уночі вони, вислизнувши на вулицю, зу­стрічаються біля туалету. Цілуються, милуються, він стає позаду, спускає штани й так збуджується, що «прееякулярна сім’яна рідина», як би сказали у відділі моралі, потрапляє на лижні штани Аделе, перш ніж він устигає їх з неї стягти й по-справжньому взятися до діла. Збуджена, вона скрикує так голосно, що будить Еліаса Скуга й, гадаю, свого бойфренда також, який спостерігав за ними з вікна. Та, на мою думку, їй тоді було байдуже. На відміну від Тоні, який намагався заглушити її крики.