— Стуліть пельки! — заволав Трульс і показав на екран, що висів на стіні над барною стійкою у барі «Юстіцен». І почув власне нервове рохкання, коли колеги послухались його. За столиками й за стійкою все стихло. Усі вп’ялися поглядами у ведучого новин, котрий, глянувши просто у камеру, повідав те, на що всі чекали:

— Сьогодні Крипос заарештував людину, яка підозрюється у п’яти вбивствах, зокрема у вбивстві Маріт Ульсен.

Усі почали збуджено чокатися пивними келихами, заглушивши продовження сюжету. Аж тут грубий голос гаркнув шведською з фінським акцентом:

— Ану замовкли всі!

Співробітники Крипосу підкорилися й нарешті побачили Мікаеля Бельмана, котрий стояв перед будівлею Крипосу у Брюні й говорив у волохатий мікрофон, що його ткнули йому просто в обличчя:

— Підозрюваного допитають у Крипосі, потому його відправлять у камеру попереднього ув’язнення.

— Тобто ви маєте на увазі, що поліція розкрила справу?

— Знайти винного й засудити винного — не одне й те саме, — відповів Бельман, куточки рота у нього сіпнулися ледь помітною посмішкою. — Але слідство, яке провели у Крипосі, виявило безліч збігів та доказів, тож ми вважали за потрібне негайно провести арешт, позаяк була загроза, що будуть скоєні нові злочини, а докази — знищені.

— Заарештованому десь років тридцять. Що ви ще можете про нього сказати?

— Раніше був засуджений за нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Це все, що я можу сказати.

— В Інтернеті про особистість затриманого з’являється чимало чуток. Пишуть, що це відомий підприємець, котрий, зокрема, заручений з дочкою відомого судновласника. Чи ви підтверджуєте ці чутки, пане Бельман?

— Я не маю наміру ані підтверджувати, ані спростовувати, окрім того, що ми у Крипосі маємо надію, що у справі все незабаром з’ясується.

Журналіст повернувся обличчям до камери, щоб сказати кілька заключних фраз, але їх пригасив шквал оплесків у барі «Юстіцен».

Трульс замовив ще пива, а один з детективів, здершись на стілець, заволав, що тепер відділ убивств може дещо відсмоктати, та й то лише кінчик, якщо, звісно, добряче попросить. Регіт розлігся в тісному, смердючому, просякнутому потом закладі.

У ту ж таки мить двері розчахнулися, і Трульс у дзеркалі побачив постать, яка заступила увесь одвірок.

Він відчув дивне збудження, пронизливу упевненість: зараз щось трапиться, і хтось обов’язково постраждає.

У дверях стояв Харрі Холе.

Високий, широкоплечий, зі змарнілим обличчям і запаленими, глибоко впалими очима. Він просто стояв у дверях, а у барі «Юстіцен» без ніякого наказу запала мертва тиша, лише чутно було, як хтось цитькає на двох криміналістів-балакунів. А коли, нарешті, вони вмовкли, Холе сказав:

— Отже, ви святкуєте, що вам вдалося вкрасти результати чужої праці?

Він промовив ці слова майже пошепки, але у кімнаті луною розносився кожен склад.

— Святкуєте, що ваш начальник ладен іти по трупах — уже неживих і тих, кого невдовзі повикидають з шостого поверху Управління поліції. Щоб лише стати королем-сонцем триклятого Брюна. Гаразд. От вам сотня...

Трульс завважив, як Холе помахав банкнотою.

— ...щоб вам не довелося красти. Купіть собі пива, прощення, штучний дрюк для бельманівської груповухи.

Харрі зібгав сотню й кинув її додолу. Бічним зором Трульс зауважив, що Юссі вже ворухнувся.

— ...або завербуйте ще одного донощика.

Холе хитнувся, але втримався на ногах, і Трульс лише тепер зрозумів, що чоловік — хоча й карбує кожне слово, мов рубає сокирою, — п’яний як квач.

У цю мить Юссі Колкка ударив Холе правицею в щелепу, від чого той розвернувся на півоберта, схилився у низькому, майже галантному поклоні, коли лівий кулак Юссі втрапив йому під дих. Трульс подумав, що за кілька секунд Холе виблює, щойно легені знову наповняться повітрям. Просто отут. Юссі подумав те саме й вирішив, що краще нехай це станеться не в залі. На подив, цей незграбний, майже квадратний фін витончено, наче балерина, скинув ногу до плеча Холе, штовхнув його так точно й прицільно, що поліцей­ський, зігнувшись навпіл, втратив рівновагу й вивалився через ті самі двері, якими увійшов сюди.

Найп’яніший і наймолодший зайшовся реготом, а Трульс зарохкав. Двоє старших, а з ними ще один прокричали, що Колкка має поводитися пристойно. Але ніхто й пальцем не ворухнув. Трульс добре розумів чому. Бо ніхто не забув давню історію. Свого часу Харрі заплямував їхній мундир, напаскудив у власне гніздо, позбавив життя одного з найкращих колег.

Юссі попростував до барної стійки з незворушним виразом, ніби ходив сміття викидати. Трульс задоволено рохкав. Ні, він ніколи не збагне цих фінів, саамів, ескімосів, чи як там їх у біса...

У глибині кімнати якийсь чоловік підвівся й попрямував до виходу. Трульс ніколи не бачив його у Крипосі, але по­гляд з-під темних кучерів був поглядом поліцейського.

— Ти тільки скажи, ленсмане, якщо потребуватимеш допомоги, — гукнув до нього сусід за столиком.

Лише через кілька хвилин, коли залунав голос Селін Діон і знову почали теревенити, Трульс наважився злізти з табурета, наступити підбором на сотню й підсунути її ногою до барної стійки.

Нарешті, легені Харрі наповнились повітрям. І він виблював. Потім удруге. Затим знов упав. Асфальт був такий холодний, що пронизував бік аж під ребра через сорочку, і такий важкий, наче то він лежав на Харрі, а не навпаки. В очах у нього танцювали криваві цятки й звивалися чорні змії.

— Холе?

Харрі почув голос, але знав: якщо помітять, що він прийшов до тями, то знову можуть бити. Тому не розплющував очей.

— Холе? — Голос пролунав ближче, і Харрі відчув чиюсь руку на своєму плечі.

А ще Харрі знав, що алкоголь притупляє реакцію, влучність і здатність оцінювати відстань. Та він все одно зробив те, що зробив: розплющив очі, викрутився й ударив у борлак. І знов упав.

Він промахнувся майже на півметра.

— Давай я візьму тобі таксі, — мовив голос.

— Якого біса, — промимрив Харрі. — Забирайся, три­клятий щур!

— Я не з Крипосу, — сказав голос. — Мене звати Кронг­лі. Я ленсман в Устаусеті.

Харрі повернувся й подивився на нього.

— Я просто трохи перебрав, — прохрипів Харрі, намагаючись дихати неглибоко, щоб біль у череві знову не спричинив блювоту. — Нічого страшного.

— Та я й сам трохи хильнув, — Кронглі посміхнувся й закинув руку Харрі собі на плече. — Правду кажучи, гадки не маю, де тут зловити таксі. Підвестися зможеш?

Харрі випростав спочатку одну ногу, потім другу, хитнувся й відчув, що принаймні знову стоїть вертикально. Практично в обіймах ленсмана з Устаусета.

— Ти де сьогодні ночуватимеш? — поцікавився Кронглі.

Харрі покосував на ленсмана:

— Удома. І сам-один, якщо не заперечуєш.

Тієї ж миті до них під’їхала патрульна машина, бічне віконце поповзло донизу. Харрі почув стримане хихотіння, а тоді спокійний голос:

— Харрі Холе, відділ убивств?

— Я, — зітхнув Харрі.

— Нам щойно телефонував один зі слідчих Крипосу й наказав, щоб ми приїхали сюди й доправили вас додому — цілим і здоровим.

— Тоді відчиняйте двері!

Харрі вмостився на задньому сидінні, голову поклав на підголівник, заплющився, у голові почало паморочитися, але все одно це краще, ніж дивитися в очі тим двом, що витріщалися на нього з передніх сидінь. Кронглі попрохав їх зателефонувати йому, коли Харрі буде вдома. Чому цей чолов’яга вважає себе його приятелем? Харрі почув, як бічне віконце підіймається вгору, а привітний голос із переднього сидіння спитав:

— Де мешкаєте, Холе?

— Їдьте прямо, — скомандував Холе. — Треба декого провідати.

Відчувши, що авто рушило, Харрі розплющив очі й побачив Аслака Кронглі, що так і лишився стовбичити на тротуарі.

Кая лежала на боці, вдивляючись у темряву спальні. Вона почула, як заскрипіла хвіртка, а тоді під чиїмись підошвами зашурхотів гравій. Затамувала подих і стала чекати. У двері подзвонили. Вона вислизнула з ліжка, нап’яла халат і подивилася у вікно. Знову подзвонили. Вона відсунула занавіску. І зітхнула.