Бйорн Гольм увімкнув опалення. Харрі відхилився на сидіння:

— Коли решта прокинулась наступного ранку, Тоні вже пішов. Уле удає, ніби нічого не трапилось. Адже зараз він сильніший, багаторічна ненависть загартувала його. Він розуміє, що решта бачили Аделе та Тоні й знають про його приниження, так само як того разу. Але він незворушний. Він знає, як йому вчинити. Можливо, він прагнув цього останнього поштовху для вільного падіння. За кілька днів його дії розплановано. Він повертається у Ховасхютту, може, його підвезли на снігоході, й видирає з книги відвідувачів сторінку з іменами гостей. Бо цього разу не він, присоромлений, тікатиме від свідків, а вони муситимуть страждати. Й Аделе. Але найстрашніше доведеться страждати Тоні. Йому доведеться витримати ту ганьбу, яку носив у собі Уле, ім’я його знеславлять, виваляють у багні, його життя буде зруйновано, його покарає той самий несправедливий бог, що дозволяє, аби відтинали язики покинутим, нещасним закоханим.

Сигурд Олтман ледь відчинив віконце, й машину, посвистуючи, сповнило м’яке, свіже повітря.

— Найперша дія Уле — знайти собі приміщення, штаб-квартиру, у якій він має змогу спокійно працювати, не боячись викриття. А чи може бути щось природніше, ніж покинута фабрика, де одного дня від пізнав найщасливішу мить свого життя? Він починає добирати жертв і вибудовує ретельний план. Спочатку він, певна річ, має убити Аделе Ветлесен, адже вона єдина з присутніх у хатинці тієї ночі, що знається з ним особисто. Може, вони й називалися одне одному, але такі знайомства швидко забуваються, а сторінку з книги відвідувачів видерто. Й ніхто її не переписав. Певні, що не можна палити, хлопці?

Жодної відповіді. Харрі зітхнув.

— Тож він домовляється з Аделе про чергове побачення. Забирає її на машині, наперед обтягнувши заднє сидіння полі­етиленовою плівкою. Вони прямують туди, де їм ніхто не завадить, може, на фабрику «Кадок». Там він добуває великий ніж із жовтим руків’ям. Він заставляє жінку написати листівку, надиктувавши їй текст, і послати її тому, з ким вони разом винаймають помешкання у Драммені. А потім він її убиває. Бйорне?

Кахикнувши, Бйорн збавив швидкість:

— Розтин засвідчив, що він продірявив їй сонну артерію.

— Він виходить з авто, фотографує її: вона сидить на пасажирському сидінні з ножем у горлянці. Світлина. Доказ помсти, тріумфу. Це перша світлина на стіні його комірчини на фабриці «Кадок».

Авто на зустрічній смузі заметушилося, але водій зміг пригальмувати й, проминаючи їх, просигналив.

— Може, убити її було легко. А може, й ні. Але все одно він знає, що це — найголовніша жертва. Вони не мали багато зустрічей, але він не знає, чи багато вона розповідала про нього своїм друзям. Він знає лише те, що коли труп знайдуть, то знехтуваний коханець стане для поліції головним підозрюваним. Якщо її знайдуть. Але якщо вона, наприклад, зникне під час подорожі до Африки, він буде у безпеці.

Тож Уле топить тіло у місці, яке чудово знає, де, як йому відомо, дуже глибоко, та й люди тримаються відтіля якнайдалі. Де у вікні майорить знехтувана наречена. В озері Люсерен, біля мотузяної майстерні. А сам їде у Лейпциг і платить повії Джуліані Верні, щоб та, узявши листівку, написану Аделе, із собою в Руанду, зупинилася в готелі під іменем Аделе Ветлесен і послала її звідти. А ще вона має дещо купити в Конго й привезти цю річ Уле. Знаряддя убивства. Леопольдове яблуко. Особлива зброя, яку, безсумнівно, обрано не випадково: воно натякне на Конго й викличе до Тоні Лейке підозру поліції, адже він часто подорожує в цю країну. Коли Джуліана Верні повертається у Лейпциг, Уле розраховується з нею. І можливо, саме там, нахилившись над Джуліаною, що обливалася слізьми, широко роззявляючи рота, щоб прийняти яблуко, він уперше спізнає радість, захват, садистську насолоду, мало не сексуальне задоволення, котрі він випещував довгими роками, живлячись самотніми мріями про помсту. Згодом він топить її у річці, але труп спливає, і його знаходять.

Харрі перевів подих. Дорога звузилася, показався ліс, тепер він височів обабіч дороги.

— Протягом наступних тижнів він убиває Боргні Стем-Мюре та Шарлотту Лолле. Та на відміну від убивства Аделе, він не прагне цього разу приховати трупи. Навпаки. Однак поліція не бере слід Тоні Лейке. Але ж Уле сподівався саме цього! Тому він мусить убивати ще, залишаючи докази для поліції, тиснучи на неї. Він убиває Маріт Ульсен, депутатку стортингу, залишивши її тіло для людських очей у Фрогнер-парку. Тепер поліція вже обов’язково завважить зв’язок між жінками й знайде чоловіка з леопольдовим яблуком! Але цього не трапляється. Він усвідомлює, що час йому втрутитись, допомогти, дати зачіпку. Він стежить за помешканням Тоні Лейке на Хольменвейєн, чекає, коли той вийде з дому. Влізши в оселю через льох, він з домашнього телефону, що стояв на письмовому столі, телефонує наступній жертві — Еліасові Скугу. Повертаючись, він прихопив із собою велосипед, щоб скидалося, ніби то звичайна крадіжка з льоху. Він не переймається, що залишив відбитки на столі у вітальні, адже всі знають, що поліція не розслідує буденні крадіжки. А потому прямує у Ставангер. На цю мить садистські нахили в ньому вже квітнуть буйним цвітом. Він убиває Еліаса, приклеївши його до ванни й пустивши цівку води з крана. Агов, онде заправка. Хтось бажає підкріпитись?

Бйорн Гольм навіть не збавив швидкості.

— Добре. Раптом трапляється дещо. Уле отримує листа. Від шантажиста. Той знає, що Уле убивця, й вимагає грошей, а як ні,то він накличе на нього поліцію. Найперша думка Уле: мабуть, то хтось із тих, хто був у хатинці, отже, хтось із двох, які ще серед живих. Іска Пеллер чи Тоні Лейке. Іску Пеллер він зразу викреслює, позаяк вона австралійка, вже поїхала додому й навряд чи вміє писати норвезькою. Тоні Лейке — оце так іронія долі! Вони не бачилися з ним у хатинці, але Аделе, певна річ, могла згадати про нього, коли фліртувала з Тоні. Чи Тоні побачив ім’я Уле у книзі для відвідувачів. Хай там як, а прочитавши у газетах про ці убивства, що скоюються одне за одним, Тоні мав, зрештою, вхопити взаємозв’язок. Поза тим, спроба шантажувати чудово вписується в загальну картину, адже, якщо вірити фінансовим виданням, Тоні відчайдушно шукає грошей для свого проекту в Конго. Уле приймає рішення. І хоч над усе він прагнув, щоб Тоні надалі жив зганьбленим, та доведеться вжити інших заходів, перш ніж обставини стануть неконтрольованими. Тоні мусить померти. Уле вистежує його. Їде слідом за ним на потязі туди, куди він часто їздить, — в Устаусет. Йде слідами, залишеними його скутером, до покинутої хатинки, яка стоїть серед прірв та розколин. І там Уле наздоганяє його. І Тоні впізнає привида, хлопчину з танців, якому він відтяв шмат язика. Й, безсумнівно, розуміє, на що йому тепер сподіватися. Уле мститься. Він катує Тоні. Можливо, щоб він виказав імовірних поплічників у шантажі. А може, просто для насолоди.

Олтман різко підняв скло.

— Холодно, — пояснив він.

— І раптом повідомляють, що Іска Пеллер у Ховасхютті. Уле усвідомлює, що розв’язка вже наближається, але відчуває: щось не те, це пастка. Він згадує про великий сніговий карниз над хатинкою, — місцеві казали, що це небезпечно. І він вирішує. Можливо, він прихопив з собою Тоні як провідника, йде у Ховасхютту й динамітом підриває замет. Потім повертається на скутері, кидає Тоні, живого чи мертвого, в урвище, а за ним — і сам скутер. Якщо труп колись знайдуть, все скидатиметься на нещасний випадок. Може, людина обпеклася, поїхала шукати допомоги й упала у прірву, всяке трапляється.

Дерева обабіч дороги розступилися. Вони їхали повз озеро, місяць відбивався у воді.

— Уле торжествує, він взяв гору. Він усіх ошукав, пошив у дурні. І він уже насолоджується власне грою, відчуттям, що він режисер, що все твориться за його волею. І ось майстер, який зав’язав вісім окремих доль в одну драму, вирішує по­слати нам останній привіт. Чи то пак — мені.

Купка будиночків, заправка й торговельний центр. Вони звернули ліворуч з кругової розв’язки.