— Сторож на дверях. — Лорд Рал підкликав Кару. — Жоден з цих людей не повинен вийти, поки я не скажу.

Морд-Сіт кивнула і зайняла позицію з іншого боку дверей.

— Що це означає? — Зажадав у Оуена відповіді один з чоловіків, з страхам поглядаючи на Річарда і Келен.

— Великий Розмовляючий, це життя, від імені якої ми говоримо з вами.

Приміщення освітлювалося свічками. Півтори дюжини чоловіків сиділи на килимках, потягуючи чай або відкинувшись на подушки, покладені уздовж стін. Раптово настала тиша.

Кам'яні стіни приміщення були нічим іншим, як внутрішнім фундаментом будівлі. Кам'яні стовпи, які двома лініями сходилися до центру кімнати, підтримували важкі балки майже над головою Річарда. Ніяких прикрас не було. Кімната виглядала як звичайний підвал, злегка облаштований для більшої зручності зібраних тут людей за допомогою килимків і подушок. На простих дерев'яних столах в дальньому кінці кімнати стояли канделябри. Кілька людей схопилися.

— Оуен, тебе вигнали, — суворо проголосив один із них. — Що ти тут робиш?

— Благородний Розмовляючий, ми всі і так самі останні вигнанці. — Оуен вказуюче простягнув руку. — Ось мої друзі з далекої країни Д'хара.

Келен, розправляючи на плечах Оуена сорочку, прошипіла йому на вухо: «Протиотрута».

Оуен заспокійливо кивнув. Розмовляючі з обуренням спостерігали, як він йде через кімнату в дальній правий кут. Хлопець потягнув один з каменів на рівні грудей і став розхитувати його з сторони в сторону. Річард підійшов і допоміг йому.

Нарешті Оуен вирішив, що досить розхитав важкий блок, щоб вийняти його на необхідну відстань, відсунув його і дістав з-за нього пляшечку. Не гаючи часу він передав її Річарду.

Хворий витягнув пробку, і Келен вловила аромат кориці. Річард залпом випив вміст.

— Ви повинні піти геть, — грізно сказав один з Розмовляючих. — Ви — небажані гості.

— Ми повинні побачити Мудрого, — не відступив Оуен.

— Що!

— Солдати Ордена прийшли на наші землі. Він вбивають і мучать наших людей. А деяку частину забирають.

— З цим нічого не можна поробити, — відповів один з Розмовляючих, з червоним від гніву і сорому обличчям. — Ми робимо все, що ми повинні, заради продовження життя наших людей. Ми робимо все, що повинні, заради запобігання насильству.

— Ми вже зупинили насильство, — заперечив Оуен. — Принаймні, в нашому місті. Ми вбили всіх людей Ордена, які тримали нас у страху, гвалтували, катували і вбивали наших людей. Тепер наші люди вільні. Всі бандакарці повинні продовжувати битися і звільнити інших. Це ваш обов'язок направити людей і не дати їм змиритися з рабством.

Розмовляючі обурено загомоніли.

— Ми не слухатимемо подібних промов!

— Давайте розповімо про це Мудрому. Подивимося, що він скаже!

— Ні. Мудрий не побачить вас! Ніколи! Ви повинні піти геть!

Один з Розмовляючих зі злістю схопив Річарда за сорочку, намагаючись виштовхати його.

— Це все через тебе! Ти чужинець! Дикун! Один з неосвічених! Ти сієш ці дурні ідеї серед наших людей! — Він старався з усіх сил. — Ти схиляєш наших людей до насильства!

Річард схопив його за талію, ривком розвернув і вдарив під коліна. Чоловік закричав від болю і зігнувся. Не відпускаючи, Річард притиснув його вниз.

— Ми ризикуємо життям, щоб допомогти твоїм людям. Твої люди не освічені, вони такі ж, як всі інші. І ти вислухаєш нас. Цієї ночі вирішиться твоє майбутнє і майбутнє твого народу.

Послабивши хватку, Річард відштовхнув чоловіка і підійшов до входу.

— Кара, іди скажи Томові, щоб допоміг тобі привести сюди всіх інших, — відчинивши двері, велів він. — Думаю, краще нам всім бути тут.

Дівчина побігла нагору, щоб передати наказ усім зібратися в підвалі «палацу». Тим часом Річард наказав Мудрим відійти до задньої стіни.

— Ти не маєш права робити це, — заперечив один з них.

— Ви представляєте інтереси людей Бандакара. Ви їх лідери, — оголосив Річард. — Прийшов час вам взяти відповідальність на себе.

За його спиною люди почали входити в приміщення. Через деякий час всі вони в повному мовчанні розмістилися по кімнаті. Підвал був досить великий і просторий, щоб вмістити всіх людей Оуена. Келен побачила серед них і незнайомі обличчя. Але вона добре знала природу цих людей. До того ж Кара пропустила їх, тому Келен не думала, що вони становлять загрозу.

Розмовляючі теж застигли і в напруженому мовчанні спостерігали за подіями.

— Ці люди родом з міста Уілтертон, — показав їм Річард на мовчазних прибулих. — Вони лицем до лиця зіткнулися з правдою про те, що сталося з їх народом. Ці люди не зазнали жорстокого пригнічення, не стали жертвами. Але вони хочуть бути вільними.

— Ідея свободи абсурдна, — заперечив, задихаючись від люті, один з Розмовляючих з вузьким виступаючим підборіддям. — Вона тільки дає людям право проявляти свій егоїзм. Розумна людина, що піклується про благополуччя освіченого людства, повинна відкидати аморальну концепцію «волі», оскільки вона є не що інше, як себелюбство.

— Це правда, — підтвердив інший. — Такі прості переконання тільки призводять до замкнутого кола насильства. Положення подібної моралі безвідповідально спонукають людей ділити все на чорне і біле. Така мораль непростима. Особистість не може судити інших, а тим більше настільки радикально. Необхідний компроміс обох сторін, от тоді настане мир.

— Компроміс? — Перепитав Річард. — Коло насильства буде існувати, поки ви даруєте всім людям, навіть злим, моральну рівність, поки ви говорите, що всі, навіть ті, хто заподіює біль іншим, мають рівні права на існування. Ось що ви робите, коли відмовляєтеся боротися зі злом — ви даєте насильникам моральне право творити його. Продовжувати прагнути далі іти на компроміс — безумство. Це подібно нездорової ідеї про те, що треба спочатку віддати палець, потім руку, потім ногу, аби нагодувати монстра, що живе серед вас. Зло поїдає добро. Якщо ви вб'єте цього монстра, зло закінчиться. — Він трохи помовчав і рішуче закінчив. — Перед вами тепер тільки два шляхи. Вибирайте: або жити в постійному страху, на колінах, постійно принижуючись, щоб зберегти своє життя, в спробах умилостивити зростаюче зло, або знищити зло, тобто тих, хто пригнічує вас, і жити вільно. Це означає, що ви повинні зупинити насильство, але завжди бути готові захистити себе, якщо зло знову піднімає голову.

Один з Розмовляючих, дивлячись на Річарда виряченими очима, раптово показав на нього рукою.

— Я впізнав тебе, впізнав! — Вигукнув він. — Ти той, про кого говорить пророцтво. Ти той, хто, як сказано в пророцтві, знищить нас!

Шепіт прокотився серед людей, що стояли позаду Розмовляючого.

Річард обернувся і подивився на друзів у нього за спиною. Люди з обуренням дивилися на Розмовляючих.

— Я Річард Рал. Ти правий. Пророцтво, дане твоєму народові в давні часи, говорить про мене. «Ваш руйнівник прийде і визволить вас». Ти правий. Ці слова про мене. Але навіть якщо б прийшов не я, обов'язково з'явився б інший — той, хто втілив би ці слова, може, в іншому році або тисячолітті, тому що це слова про людину, яка прийняла на себе зобов'язання перед життям. Твої люди стали вигнанцями, тому що вони відмовилися бачити правду про світ навколо них. Вони закрили свої розуми від реальності. Я покладу кінець їх сліпоті. — Річард рукою показав на уїлтертонців. — Коли правда з'явилася перед цими людьми, вони зробили вибір, відкрили очі і побачили її. Тепер інші повинні прийняти той самий виклик і зробити вибір, який визначить їх майбутнє. «Ваш руйнівник прийде і визволить вас» — у цих словах можливість кращого майбутнього. Вони означають, що звичні вам життя і правління, які огороджували бандакарців від кращого майбутнього, не давали їм стати тим, ким вони могли б бути, вибирали в своїй сліпоті шляхи, які вбивали дух особистості і послужили причиною для багатьох ваших співвітчизників, не згодних з цими доктринами, піти від вас в невідомість, чекаючу за кордоном… підійшли до кінця. — Річард перевів подих. Біль у грудях посилилася. — Люди Ордена прийшли на вашу землю, але, в духовному сенсі, для вас нічого не змінилося. Їх насильство не більше ніж інший прояв вашого повільного виснаження людського потенціалу. Вони так само сліпі, як і ви, тільки грубіше це демонструють. Я приніс світло правди вашому народу і допоміг тим, хто пішов за мною, покласти край своєму існуванню у мороці. Решта повинні вирішити, чи продовжать вони ховатися в темряві чи вийдуть до світла, яке я приніс вам. Вирішити прямо зараз. — Лорд Рал з гордістю оглянувся на Оуена, Енсона та інших членів свого загону. — Принісши цим людям світло істини, я звільнив їх. Вони побачили, що можуть відростити власні крила і здатні досягати поставлених цілей. Я допоміг їм повернути власні життя. Так, я знищив сковуючу їх традицію, але коли це було зроблено, велич їхнього духу звільнилося з багаторічного ув'язнення в темряві страху і невігластва. Ось у чому значення пророцтва. Воно закликає кожного з вас зробити вибір: протистояти обставинам і прагнути до перемоги, або здатися без опору. Немає гарантії, що якщо ви спробуєте, то переможете. Але якщо ви не зважитеся на таку спробу, то точно програєте, і тоді ваше життя та життя ваших дітей завжди буде наповнене страхом. З тією лише різницею, що тепер ви будете знати: якщо ви вирішите продовжувати жити, як раніше, намагатися умилостивити зло, — ви розплатитеся вашими душами за власне боягузтво і легкодухість.