У кімнаті на мить стало тихо, потім Келен побачила усмішки на обличчях людей. Промінь світла з'явився в їхньому житті.

Наповнені передчуттям довгоочікуваної свободи, деякі заплакали, тому що раптово відчули гостре бажання помститися за страждання тих, кого вони любили — за своїх близьких, кого гвалтували, катували, гнали або вбивали.

Тепер, отримавши шанс на життя і свободу, ці люди вже не хотіли повертатися до старого. Вони добре взнали, що таке гноблення, і готові були на все заради його знищення.

— Це знищить наш спосіб життя, — сказав один з присутніх, не з гіркотою, а з подивом.

— Звільнення в наших руках, — твердо заперечив інший.

Стоячи в каламутному світлі пізнього сонця, Зедд в очікуванні погойдувався на п'ятах. В стоячому поблизу наметі Сестра Тахіра тільки що дістала маленький ящичок. Поки вона обережно розпаковувала його і за допомогою магії готувалася до перевірки вмісту, охоронці стояли неподалік, обговорюючи між собою, чи вдасться їм випити елю цієї ночі. Вони не особливо хвилювалися про худого старого. Весь побитий, донезмоги виснажений — в чому тільки душа тримається, — з Рада-Хань на шиї і скутими за спиною руками він навряд чи зміг би втекти.

Зедд використав надану можливість і притулився до заднього колеса вантажного возу. Він хотів тільки, щоб йому дозволили прилягти й поспати. Не боячись бути поміченим, старий чарівник подивився через плече на Еді. Вона зухвало хоробро посміхнулася йому.

Віз, до якого він притулився, був наповнений різними незрозумілими предметами, які награбували в Замку. Наскільки Зедд знав, він міг стояти поруч з чим завгодно — і з простими магічними пристосуваннями для розваги або навчання дітей, і з чимось достатньо могутнім, здатним за кілька хвилин подарувати Джегану перемогу.

Деякі з речей, принесених з Замку, були незнайомі Зедду. Вони були замкнені за такими щитами, які він ніколи не міг пробити. Навіть в далекі часи його дитинства старі чарівники в Башті не могли дістати те, що лежало за багатьма щитами.

Але люди, які штурмували і брали Замок Чарівників, не мали ніякого відношення до магії і, очевидно, без проблем подолали щити, які тисячоліттями спокійно і надійно захищали древні секрети. Як зрозумів Зедд, вони там все перевернули догори дном. Схоже, це стало не тільки кінцем Замку Чарівників, як це передбачали і пророкували чародії минулого, але й певним чином кінцем життя самого Зедда і заходом цілої епохи в житті світу.

Захоплені в Замку предмети, призначення яких Зедд визначав до цього дня, не надто могли допомогти Джегану виграти війну. Кілька речей, покладених назад в захисні ящики, залишилися загадкою і для самого Зедда. Він знав тільки, що вони можуть виявитися по справжньому небезпечні. Він бажав тільки одного: щоб їх знищили перш, ніж яка-небудь Сестра Тьми здогадається про спосіб, як їх використовувати для руйнування.

Зедд підняв очі, помітивши одного з солдатів елітного підрозділу, всього в шкірі і блискучій кольчузі, що зупинився неподалік. Його увага напружено зосередилася на чомусь. У верхній частині його вуха була V-подібна відмітина. Так деякі фермери мітять своїх свиней. Хоча він і носив таке ж спорядження, що і відпочиваючі солдати елітних частин, взуття відрізнялося і явно не було частиною стандартної екіпіровки. Коли ця людина озирнулася, Зедд побачив, що його ліве око розкривається не так добре, як праве. Але потім він приєднався до групи патрулюючих солдатів.

Коли Зедд дивився на постійно метляючу перед очима юрбу солдатів, Сестер і інших людей, перед його думкою проносилися бентежачі його розум образи людей з його минулого і тих, яких він знав. Ці блукаючі вогники — ілюзії, породжені довгої безсонням, — приводили старого чарівника в зневіру. А може, це позначалося постійна напруга? Обличчя деяких елітних стражників здавалися лякаюче знайомими. Він припустив, що бачив їх протягом декількох днів, і тому вони почали здаватися знайомими.

Вдалині Зедд зауважив проходячу мимо Сестру, схожу на якусь з його давніх знайомих. Швидше за все, він недавно зустрічав її, от і все. Останнім часом він бачив безліч Сестер, і в цьому немає нічого незвичайного. Зедд нагадав собі про те, що потрібно зосередитися.

Одна маленька дівчинка, з тих дітей, яких охороняв величезний стражник, спостерігала за Зеддом і, коли він кинув на неї швидкий погляд, посміхнулася йому. Старий подумав, що це дуже дивний вчинок для переляканої дитини, що знаходиться в центрі подібної мішанини солдат, ув'язнених та військових дій. Зедд пошкодував дівчинку. Напевно, дитина просто не може розуміти, яка страшна доля її очікує. Коли ворогам знадобиться переконатися в тому, що Зедд розповів їм все до кінця, вони при необхідності візьмуться катувати це малятко. Він відвів погляд від світлого волосся дівчинки, що струмувало по її плечах, від її прекрасного, дивно знайомого обличчя. Так багато знайомих облич! Якби це був поодинокий випадок, старий чарівник вирішив би, що йому привиділося. Тепер же сумніви відпали: це вже божевілля.

Горбоноса Сестра вийшла з намету.

— Введіть їх, — уривчасто прогавкала вона.

Четверо стражників схопилися на ноги. Двоє схопили Еді, двоє інших узяли Зедда. Ці чоловіки були настільки великими, що Зедд не являв для них значного вантажу. Вони тримали його під руки, і половина кроків старого не досягала землі. Стража втягла Зедда в намет. Потім вони обійшли стіл, розвернули бранця і жбурнули його на стілець з такою силою, що повітря з хрипом вирвалося з його легенів.

Скривився від болю, Зедд заплющив очі. Він бажав тільки одного — смерті, і тоді йому не потрібно буде знову відкривати очі. Але коли кати його вб'ють, вони відішлють його голову Річарду. Зедд терпіти не міг думати про те, яку біль це може заподіяти онуку.

— Ну? — Поставила запитання Сестра Тахіра.

Зедд знехотя розплющив очі і втупився в об'єкт, який лежав перед ним в центрі столу. У нього перехопило подих.

Старий чарівник моргнув, надто здивований для того, щоб знову почати дихати. Ця магічна конструкція називалася «заклинанням заходу сонця». Зедд сковтнув. Звичайно, ніхто з Сестер не відкривав її. Ні, вони не змогли відкрити її. Інакше і він сам не сидів би тут.

На столі перед Зеддом лежала шкатулка, розміром з половину його долоні. Вона була виконана у вигляді стилізованої верхньої частини сонця — половини диска з шістьма відходячими від нього променями, і символізувала заходяче за горизонт сонце. Скринька була покрита ошатним яскраво-жовтим лаком. Промені теж були жовтими, але з помаранчевими, зеленими і блакитними лініями на кінцях.

— Ну? — Повторила Сестра Тахіра. — Ах… Що це? — Вона дивилася не на жовту коробочку, а в свою книгу.

— Я… Я не впевнений, що згадав, — ухильно відповів Зедд.

Сестра, мабуть, перебувала не в найкращому настрої.

— Ти хочеш, щоб я…

— О, так, — сказав він, намагаючись, щоб його голос прозвучав недбало. — Я згадав. Це скринька з заклинанням, що створює коротеньку мелодію.

За великим рахунком, це було правдою. Сестра продовжувала читати свою книгу. Зедд швидко озирнувся через плече на Еді, яка сиділа на лаві, і прочитав у її очах розуміння. Між ними за стільки років слова були не потрібні. Стара подруга по його поведінці й інтонації здогадалася, що сталося щось особливе. Зедд тільки сподівався, що Сестра не помітила того ж.

— Отже, це музична шкатулка, — пробурмотіла Сестра Тахіра, більше захоплена своїм каталогом магічних речей.

— Так, правильно. Скринька містить музичне заклинання. Коли зняти кришку, вона зіграє мелодію. — Крапля поту сповзла по його шиї і поповзла між лопатками. Зедд сковтнув і спробував не дати своєму голосу затремтіти. — Зніміть кришку і побачите.

Сестра підозріло глянула на нього поверх книги.

— Зніми кришку сам, — наказала вона.

— Ну… я не зможу. У мене руки зв'язані за спиною.