— А потім? — Запитала Кара.

— Я хочу, щоб Келен наказала йому після бесіди з ними йти на північ і знайти армію Ордена. Нехай він прикинеться одним з них і вб'є Імператора Джеганя.

Келен знала, що це неможливо. По тому, як всі здивовано дивилися один на одного, було ясно, що їм в голову прийшла та сама думка.

— Джегана охороняють натовпи людей, — сказала Дженнсен. — Його завжди оточує навчена охорона. Звичайному солдатові не підійти до нього.

— Ти думаєш, у нього є шанс виконати це завдання? — Запитала Келен.

— Ні. Швидше за все, Орден вб'є його раніше, ніж він встигне добратися до Джегана, — погодився Річард. — Але твоя воля змусить його виконати твій наказ. Він раб. Так, думаю, його вб'ють. Але я також думаю, що це буде вдала спроба. Мені хочеться розвіяти впевненість Джегана в тому, що він знає кожного зі своїх людей. Я хочу, щоб він стривожився і більше ніколи не був впевнений у власній безпеці. І, нарешті, я не хочу, щоб він спав спокійно. Нехай йому сняться кошмари про те, що всі йому погрожують і хтось з його людей замишляє його вбити.

Келен погодилася з ним. Річард оглянув похмурі обличчя. Всі обмірковували його слова.

— А тепер найважливіше, що повинно бути зроблено. Нам необхідно дістатися до Замку й попередити Зедда. Відкладати не можна. Джеган не зволікає, він планує і діє, і ми ніколи не знаємо, що він збирається зробити в наступний момент. До того ж нам не відомо, як давно ці не володіючі даром люди були відправлені на північ. Не можна втрачати ні хвилини.

— Лорд Рал, поки не пізно, тобі потрібно прийняти протиотруту, — нагадала Кара. — Ти не можеш йти на північ, до Замку… О, ні. Почекай, ти не пошлеш мене знову в Замок. Я не залишу тебе в такий час, коли ти можеш стати зовсім беззахисним. Не хочу навіть чути про це, не піду і все.

Річард поклав руку їй на плече.

— Кара, я не посилав тебе, але спасибі за пропозицію.

Морд-Сіт склала руки на грудях і обдарувала його лютим поглядом.

— У Бандакар ми не зможемо поїхати возом — там немає дороги…

— Послухайте, лорд Рал, — перервав її Том. — Без магії вам потрібна вся зброя, — його голос був твердим, як і у Кари.

— Знаю, Том, я згоден, — посміхнувся Річард. — Думаю, повинен поїхати Фрідріх, — Річард подивився на нього. — Ти можеш узяти віз. Літня людина на возі виглядає менш підозріло, ніж кожен з нас. Вони не подумають, що ти можеш представляти загрозу. З возом ти доберешся швидше і не хвилюючись, що Орден схопить тебе і відправить в армію. Поїдеш, Фрідріх?

Старий почухав давно не голену щоку.

— Так. Я можу прикинутися бувшим стражем кордону, — посмішка осяяла його обвітрене обличчя.

— Фрідріх, кордону немає, — посміхнувся йому Річард. — Владою лорда Рала я призначаю тебе вартовим кордону і прошу тебе негайно попередити інших про насування з Старого Світу небезпеки.

Посмішка Фрідріха зникла, він доклав кулак до серця і відсалютував на знак урочистості обіцянки.

У дальній кімнаті, де лежало його тіло, Ніколас почув гучний шум. Він був поглинений роботою, тому проігнорував звук. Світло зникало, і хоча воно допомагало бачити, темрява не заважала Ніколасу.

Чарівник знову почув шум. Обурений тим, що звук кличе його, вимагаючи до себе уваги, він повернувся в тіло.

Хтось наполегливо стукав кулаком у двері.

Ніколас піднявся з підлоги, на якій до цього часу його тіло сиділо, схрестивши ноги, і змусив тіло рухатися. Так було завжди, коли він повертався в тіло, і йому доводилося заново звикати до його обмеженості. Було так незручно рухатися, напружувати м'язи, дихати, бачити, чути, відчувати цей світ власними почуттями.

Стук пролунав знову. Злий і наполегливий. Ніколас підійшов до вікон і зачинив віконниці. Він витягнув руку, запалив факел і попрямував до дверей. Смуги одягу волочилися за ним по підлозі, як важка мантія з чорного пір'я.

— Ну, хто там! — Він відкрив важкі двері і виглянув. Наджар стояв у коридорі, спершись на п'яти, його великі пальці були засунуті за ремінь. М'язисті плечі майже підпирали стіни. За його спиною Ніколас побачив збитих в купку людей. Звернутий в одній з незліченних п'яних бійок ніс вояки відкидав довгу тінь на його щоку. Ті, кому довелося битися з Наджаром, не відбулися зламаним носом.

Він показав великим пальцем на юрбу за спиною.

— Ніколас, ти просив гостей.

Чародій розчесав пальцями волосся, відчуваючи приємну маслянистість на долоні. Він розправив плечі і відкинув роздратування.

Ніколас так захопився роботою, що забув про те, що просив Наджару привести йому кілька тіл.

— Дуже добре, Наджар. Заводь їх. Подивимося, що тут.

Ніколас спостерігав, як командир завів людей у кімнату, де мерехтіло світло смолоскипів. Солдати підштовхнули «гостей» у велику кімнату. Люди повертали голови, роздивляючись кімнату, дерев'яні стіни, смолоскипи в поставці, широкі дошки на підлозі, стіл посередині. У приміщенні стояв задушливий запах крові.

Господар кімнати спостерігав за тим, як люди роздивлялися відточені кілки, які стоять в лінію уздовж правої стіни, кілки, товщиною в зап'ястя Наджара.

Чарівник вивчав страх, який появлявся в очах людей. Очі ковзали по кімнаті, в них відбивалось хвилювання, і разом з тим вони запам'ятовували все, щоб потім розповісти друзям. Ніколас знав, що викликає велику цікавість.

Рідкісна людина.

Ковзаючий.

Ніхто не знав, що значить його ім'я, але сьогодні для декого з них це проясниться.

Ніколас оглянув групу. Дивні вони люди, ці не обтяжені даром створіння, цікаві, як пересмішники, але далеко не такі відважні. Так як вони не володіли навіть самої малої іскрою дару, Ніколас використовував їх по іншому. Доводилося повозитися, але це приносило свої плоди.

Люди уважно розглядали його.

Він знову запустив пальці у волосся, щоб відчути, як ковзає по долоні масло. Коли він підійшов ближче до натовпу, одна жінка закрила очі і відвернула обличчя. Ніколас витягнув палець і вказав на неї, переконавшись у тому, що Наджар помітив, кого він обрав.

Командир ковзнув поглядом по жінці — він відзначив вибір Ніколаса.

Біля стіни застиг один з чоловіків, його очі були широко розкриті. Ніколас показав на нього пальцем. Ще одна людина дивно скривила губи. Чародій подивився вниз і помітив калюжу під його ногами. Ніколас показав на нього. Троє вибрано. Ніколас походжав між людьми.

Жалібний схлип вирвався з горла жінки в першому ряду, прямо перед Ніколасом. Він посміхнувся. Жінка втупилася прямо на нього, вся тремтячи, не в силах відвести погляд від його налитих кров'ю чорних очей і зупинити звуки, що виривалися з їїгорла. Вона ніколи не бачила такого… Ніколас постукав довгим нігтем по її плечу. Він віддасть їй належне за невимовну відразу послужити великому благу. Його благу.

Джеган хоче створити для себе щось… особливе. Пузир з плоті і крові. Магічну дрібницю, створену чарівником. Кімнатна собачка… з зубами.

Його величність отримає те, що хоче і навіть більше. О, набагато більше.

Ніколас порадіє, коли імператор отримає собачку без шнурка, спеціально створену істоту з таким же розумом і здібностями виконувати його бажання.

Чоловік в дальньому кутку здавався незацікавленим в тому, що відбувається, наче він на виставці, яка йому набридла, і йому не терпиться зайнятися своїми справами. Так як ніхто з цих людей не міг вважати себе важливою особистістю, що має власні уявлення про життя, то ця людина зацікавила його. Палець Ніколаса піднявся в п'ятий раз. Скоро ця людина буде дуже зацікавлений у тому, що відбувається і зрозуміє, що він анітрохи не кращий за всіх інших. Він піде в нікуди — і не в своєму тілі.

Всі мовчки дивилися на Ніколаса, який розсміявся власним думкам.

Втім його веселість різко обірвалося. Чарівник одним кивком голови вказав на двері. Солдати кинулися виконувати наказ.

— Так, рухайтеся. Швидко! Пішли, геть, геть! — Загарчав Наджар.