Він переводив очі з одного лиця на інше.

— Щось не так?

Вони обидва погано виглядали.

— Ми втомилися, — прошепотів Натан. — Вибач, але ми втомилися.

Річард насупився. Вони ж тільки почали.

— Про що ти? Чому ви здалися так скоро? — Запитав він стариків.

Натан кинув розуміючий погляд на Енн.

— Ми займалися цим протягом двох годин, Річард.

— Двох годин?

— Я боюся, що нічого не зможу зробити, мій хлопчику, — сумно сказав Натан. Судячи з інтонацій голосу, він щиро так думав.

Річард провів рукою по волоссю.

— Про що ти говориш? Ти ж сам казав мені, коли у мене минулого разу була така проблема, що з'єднання з чарівником виправить це. Ти говорив, що для чарівника легка справа — виправити дисгармонію з даром.

— Так і повинно бути. Але твій дар якимось чином перетворився на вузол — зашморг, який і душить тебе.

— Але ж ти провидець і чарівник. Енн, ти — чаклунка. Разом ви знаєте більше про магію, ніж будь хто з нині живучих. Адже ви вивчали її на протязі майже тисячі років.

— Річард, подібних тобі не народжувалося протягом трьох тисяч років. Ми багато чого не знаємо про те, як працює твій специфічний дар. — Енн заправила сиві локони свого волосся, яке вибилося, назад в пучок на потилиці. — Ми намагалися, Річард. Я клянуся тобі, ми намагалися зробити все, що можливо. Твій дар не піддається допомозі Натана, навіть з моєю здатністю збільшувати його силу. Ми пробували використовувати все, що знали і навіть деякі речі, які ми придумали самі. Ніщо не спрацювало. Ми не можемо допомогти тобі.

— І що мені тепер робити?

Натан відвів убік блискучі очі.

— Твій дар вбиває тебе, Річард. Я не знаю причини, але боюся, що він перейшов у фазу, яка не схильна контролю і веде до загибелі.

В очах Енн стояли сльози.

— Річард… Мені так шкода, — промовила вона.

Річард перевів погляд з одного збентеженого лиця на інше.

— Я думаю, це не має значення, — вимовив він.

— Що значить, не має значення? — Насупився Натан. Річард встав, тримаючись за стінку, щоб не втратити рівновагу.

— Я отруєний. Протиотрута знищена… Немає можливості вилікуватися. Я боюся, що втрачаю час. Вважаю, з моїм даром зіграли злий жарт — йому не встигнути здолати мене. Отрута явно збирається прикінчити мене раніше. Енн встала і стиснула його руки.

— Річард, нам не вдалося допомогти тобі прямо зараз, але ти можеш щонайменше відпочити, поки ми намагаємося зрозуміти…

— Ні, — відкинув її турботу Річард. — Ні. Я не можу витрачати час, коли його залишилося у мене так мало. Мені треба дістатися до Келен.

Енн прочистила горло.

— Річард, ми з Натаном дуже довго чекали твого народження в Палаці Пророків. Ми працювали над усуненням тих перепон, що лежали на твоєму шляху, тих, які показало нам пророцтво. Пророцтва вважають тебе центром майбутнього. Вони фактично стверджують, що тільки в тебе є шанс на порятунок нашого світу. Ми хочемо того, щоб ти очолював нас в цій битві.

— Ми не знаємо, що не так з твоїм даром, але можемо працювати над цим. Ти повинен бути тут, щоб, якщо ми знайдемо вирішення цієї проблеми, ми змогли вивільнити твою силу, — додав Натан.

— Я не доживу до того моменту, коли ви зможете вилікувати мене. Ви хіба не бачите? Отрута швидко вбиває мене. Мені сказали, що у цього отруєння три стадії. Я вже увійшов в третю стадію: втрату зору. Я вмираю. Мені потрібно використати час, який у мене залишилося, щоб знайти Келен. У вас не буде мене, щоб повести вас, але якщо я визволю її від Ніколаса, у вас буде Мати-Сповідниця, щоб замінити мене, очолить вас в боротьбі.

— Ти знаєш, де вона знаходиться? — Запитав Натан.

Річард зрозумів, що в стані повного зосередження, якого він досяг у цьому тихому місці, поки Натан намагався допомогти йому, до нього дійшло, куди Ніколас міг швидше за все забрати Келен. Йому необхідно потрапити туди, поки Ніколас ще залишається з нею там.

— Так. Думаю, що знаю.

Річард відчинив двері. Кара, що сиділа зовні, скочила на ноги. Нетерплячий, готовий ось-ось змінитися радістю, вираз її обличчя швидко змінився, коли він похитав головою, даючи знати, що нічого не вийшло.

— Ми йдемо. Прямо зараз. Я думаю, що знаю, куди Ніколас забрав Келен. Нам потрібно поспішати.

— Ти знаєш? — Перепитала Дженнсен, що тримала Бетті на мотузці поряд з собою.

— Так. Нам час іти, — відповів він сестрі.

— Тоді де вона? — Запитала дівчина.

Річард змахнув рукою.

— Оуен, пам'ятаєш, ти розповідав про укріплений табір Імперського Ордена, який вони збудували, коли в перший раз прийшли в Бандакар і турбувалися про свою безпеку?

— Прямо поруч з моїм містом, — відгукнувся чоловік.

— Правильно, — кивнув Річард. — Я вважаю, що Ніколас відвіз Келен туди. Це надійне місце, яке вони побудували, щоб тримати жінок у полоні. Там буде безліч охороняючих його солдатів. Крім того, це місце побудоване так, щоб його було зручно захищати. Тому туди буде набагато складніше потрапити, ніж в будь-яке місто цієї країни.

— Тоді як ми туди потрапимо? — Поставила запитання Дженнсен.

— Ми зрозуміємо, як це зробити, коли доберемося туди і побачимо цей табір.

Натан підійшов до стоячого в дверях Річарда.

— Ми з Енн підемо з тобою. Ми можемо допомогти звільнити Келен з лап Ковзаючого. Під час шляху ми зможемо працювати над розплутуванням твого дару.

Річард стиснув плече Натана.

— У цій країні немає коней. Якщо ви зможете бігти нарівні з нами, то ласкаво просимо. Але я не можу затримуватися через вас. Ні я, ні Келен не маємо надто багато часу. Ніколас не буде тримати її там занадто довго. Після того, як він передихне і запасеться провізією, він покине цю країну, і тоді буде набагато складніше знайти його. Ми не можемо втрачати час і збираємося подорожувати так швидко, як це тільки можливо.

Натан розчаровано опустив очі. Енн коротко обняла Річарда.

— Ми занадто старі для того, щоб бігти з тією ж швидкістю, з якою можеш бігти ти і ця молодь. Коли ти відбереш нашу дівчинку у ковзаючого, повертайся назад, і ми зробимо все, щоб допомогти тобі. Ми будемо займатися цією проблемою, поки ти витягаєш Келен з його кігтів. Повертайся і ми знайдемо рішення.

Річард знав, що не проживе так довго і розумів всю нездійсненність надій, які живили добре серце Енн.

— Гаразд. Що ти можеш мені розповісти про Ковзаючого? — Звернувся він до пророка.

Натан провів великим пальцем по губах, обдумуючи питання.

— Ковзаючий краде душі. Проти них немає захисту. Навіть я безсилий зупинити їх.

Річард не думав, що потребує ще яких-небудь пояснень.

— Кара, Дженнсен, Том. Ви підете зі мною, — розпорядився він.

— Як щодо нас? — Запитав Оуен.

Енсон стояв поруч з другом і, схоже, палко бажав приєднатися до експедиції з порятунку Матері-Сповідниці. Він кивнув, коли Оуен поставив запитання. Були й інші, хто стояв, чекаючи, навколо будинку, де Натан намагався допомогти Річарду. Всі вони люто билися в останній битві. Якщо він збирався повернути Келен, йому було б добре мати з собою щонайменше кількох людей.

— Ваша допомога буде корисна, — вирішив лорд Рал. — Думаю, що велика частина людей повинна залишитися тут з Натаном і Енн. Вашим людям потрібно пояснити все людям з Хаутона, допомогти їм зрозуміти ті прості істини, які ви вже засвоїли. Їм потрібно допомогти зробити деякі внутрішні зміни, щоб вони могли примиритися із зовнішнім світом, тепер відкритим для них.

Як тільки Річард зібрався йти, Натан схопив його за рукав.

— Хлопчику мій, наскільки я знаю, у тебе немає захисту від викрадача душ. Але в одній стародавній книзі з архівів Палацу провидців я прочитав одну річ.

— Я слухаю, — тут же відгукнувся Річард.

— Вони якимось чином подорожують поза своїм тілом… посилають назовні свій дух.

Річард потер пальцями брову, обдумуючи слова Натана.

— Ось як він зміг спостерігати за мною, заманювати мене у пастки! — Вигукнув він. — Швидше за все, він спостерігав за мною очима живучих тут величезних птахів, яких ми назвали чорнокрилами. Якщо розказане тобою — правда, тоді він, можливо, залишав своє тіло, щоб робити це, — Річард глянув на Натана. — Як ця інформація може мені допомогти?