— Джегану ні за що не подолати захисту Замку, — вимовила Келен. — А облогу вони можуть і відкласти. Джеган, швидше за все, не стане втрачати час дарма і марно тримати армію, якщо зрозуміє марність своїх спроб.

— Може, ти й права; але все одно — місто занадто далеко.

«Занадто?» — Келен схопила Річарда за руку і зупинила.

— Сильфіда! Якщо б ми знайшли один з її колодязів, ми могли б скористатися Сильфідою. Тут, в Старому світі, є колодязь — в Танімурі. Це набагато ближче, ніж дорога до Ейдіндріла.

Річард подивився на північ.

— Це може спрацювати. Нам не доведеться ховатися від армій Джегана. Ми могли б виявитися відразу в Замку Чарівників, — він обійняв її за плечі. — Але спочатку ми все ж повинні подбати про інші справи.

— Добре, — хитро посміхнулася Келен. — Спочатку ми подбаємо про мене, потім — про тебе.

Вона відчула пекуче бажання діяти. Нарешті прийнято рішення. Не всі можуть подорожувати через Сильфіду: для цього потрібна особлива магія. З їхньої групи на це здатні тільки Річард, Келен і Кара. І вони зможуть перенестися прямо в Замок.

Замку тисячі років, і він недосяжний для Ордена. Колись Келен провела в ньому довгий час, навчаючись, але бачила всього лише невелику його частину. Навіть Зедд не знав усіх секретів і затишних куточків Замку через щити, які багато століть тому були поставлені чарівниками, які володіли обома видами магії. А Зедд володів тільки магією Приросту. Рідкісні та небезпечні магічні предмети цілу вічність зберігалися в Замку разом із записами заклинань і незліченною безліччю книжкових томів. Був шанс, що Зедд і Еді знайшли там що-небудь, що здатне повернути Імперський Орден назад в Старий світ.

Якщо вони перемістяться в Замок, це не тільки допоможе Річарду вирішити проблему з його даром, але і забезпечить їх тим, що, можливо, здатне змінити хід війни.

Як тільки єдино вірне рішення було прийнято, Зедд, Ейдіндріл і Замок ніби наблизилися і виявилися зовсім поряд з ними.

Сповнена надією Келен стиснула руку Річарда. Вона знала, що він хоче рухатися далі.

— Я повернуся, а зараз піду подивлюся, як там Дженнсен.

Річард продовжував йти, а Келен зупинилася, чекаючи, поки віз порівняється з нею. І тут дюжина чорнокрилих птахів пронеслася в потоках повітря над обпаленою рівниною. Вони трималися близько до сонця і поза досяжністю стріл Річарда, але з'явилися в полі зору.

Том кинув Келен міх з водою, коли підстрибуючий на вибоїнах візок опинився поруч. Вона так хотіла пити, що, поспішаючи, проковтнула гарячу воду, не звертаючи уваги на її смак. Пропустивши візок трохи вперед, Келен поставила ногу на залізну підніжку і забралася всередину.

Дженнсен вже довго їхала одна і зраділа компанії. Келен посміхнулася у відповідь, сідаючи поруч з сестрою Річарда і мекаючою Бетті.

— Як вона? — Запитала Келен, ласкаво погладжуючи тремтливі вуха кози.

Дженнсен похитала головою.

— Ніколи не бачила її такою. Серце розривається, коли на неї дивлюся. Вона нагадує мені мене саму, коли я втратила маму. Так боляче!

Келен підібрала під себе п'ятки і співчуваюче стиснула руку Дженнсен.

— Я знаю, це важко, але тваринам легше пережити таке, ніж людям. Не порівнюй її горе з твоїм. Це різна печаль. У Бетті ще будуть інші діти, і вона забуде про ці козенята. А ти чи я ніколи не забудемо тих, кого ми втратили.

Промовивши ці слова, Келен знову відчула біль втрати ненародженої нею дитини. Їх з Річардом малюка. Хіба зможе вона коли-небудь забути це? Навіть якщо в неї будуть інші діти, Келен ніколи не забуде про того, кого так нелюдяно вбили.

Вона несвідомо доторкнулася до маленького темного каменю, який носила на шиї, задумавшись про те, чи будуть у неї іще діти, чи буде світ настільки безпечним, щоб вони змогли народити дитину.

— Ти в порядку? — Стурбовано запитала Дженнсен, заглядаючи в очі подрузі.

— Просто сумую разом Бетті, — Келен змусила себе посміхнутися.

— Я теж, — Дженнсен поклала долоню на маківку Бетті.

— Думаю, з нею все буде добре.

Келен дивилася, як нескінченна земля пливе під колесами воза. Хвилі жару розмивали лінію горизонту, так що окремі острівці землі немов би плавали в повітрі. Весь час навколо не видно було ні листочка. Поверхня землі поступово піднімалася, чим ближче вони під'їжджали до гір. Вона знала, що це справа часу, і скоро вони зустрінуть життя, але зараз здавалося, що цього ніколи не станеться.

— Я дечого не розумію, — повернулася Дженнсен до старої теми. — Ти сказала, що я не повинна поспішати, поки не буду впевнена, до чого це призведе, бо це небезпечно. І ти говорила ще, що не можна використовувати магію, якщо не знаєш напевно, що це необхідно.

— Так, це так, — відповіла Келен, розуміючи, куди хилить Дженнсен.

— Інакше це буде дуже схоже на ті удари в темряві, про яких ти мене попереджала, — наполегливо продовжувала дівчина.

— Я також говорила тобі, що іноді у тебе немає іншого вибору, крім як діяти негайно. Саме так робить Річард. Я знаю його, він рідко помиляється. І в той раз теж прийняв краще рішення.

— Я не кажу, що він вчинив невірно, — Дженнсен так і не вдалося переконати. — Просто мені багато чого не ясно, і тому здається, що він зробив це необдумано.

— Такий вже Річард, — посміхнулася Келен. — Здебільшого я знаю, що відбувається в його голові. І навіть нерідко, коли мені здавалося, що він діє необачно, це оберталося вірною дією, єдино правильним рішенням. Саме тому його назвали Шукачем. Впевнена, Річард приймає в розрахунок дуже багато обставин, навіть таких, про які я і не підозрюю.

— Але як він дізнається про них? Звідки він знає, що потрібно робити?

— Багато разів і він був збитий з пантелику, як ти зараз. Але Річард особливий, і тому він знає.

— Особливий?

Келен подивилася на дівчину, на її сяюче в променях післяполудневого сонця руде волосся.

— Йому дано обидві сторони дару. За останні три тисячі років народжувалися тільки ті, хто мав Магією Приросту. Деякі, як Даркен Рал або Сестри Тьми, здатні використовувати Магію Збитку, але тільки за допомогою Володаря. Річард же володіє обома видами магії — і Магією Приросту, і Магією Збитку.

— Це те, про що ти говорила минулої ночі? Але я мало знаю про магію і мало зрозуміла з твоєї розповіді.

— Ми не до кінця впевнені в тому, що означає така унікальна особливість. Магія Приросту використовує те, що існує, посилюючи або змінюючи його властивість. Магія Меча Істини, наприклад, використовує його гнів, перетворюючи силу. Магією Приросту можна зціляти. Магія Збитку знищує. Вона може перетворити в ніщо. Як говорить Зедд, Магія Збитку протилежна Магії Приросту, як день і ніч. І все ж обидві вони — дві частини єдиного цілого, — Келен зітхнула, зосереджуючись. Речі, які вона намагалася пояснити Дженнсен, здавалися складними і їй самій. — Управляти Магією Збитку, як Даркен Рал, — це одне, але бути народженим з нею — зовсім інше. Багато сотень років тому народитися з обома сторонами дару було звичайною справою. Але Велика війна відокремила Старий світ від Нового. Кордон дозволив зберігати мир, але часи змінилися. З тих пір рідко народжувалися люди з даром, і жоден з них не володів Магією Збитку. У крові Річарда магія двох родів чарівників — Даркена Рала і Зедда. Він єдиний за тисячі років, народжений з двома частинами дару. Всі наші здібності задіяні, коли ми приймаємо рішення в якій-небудь ситуації. Ми не знаємо, яким чином те, що Річард має обидві сторони дару, відбивається на його здатності усвідомлювати і діяти. Я думаю, що його дар веде його по шляху, керуючи ним, може бути, навіть сильніше, ніж Річард собі це уявляє.

— Після стількох років, як змогли знищити кордон? — Схвильовано зітхнула Дженнсен.

— Річард зруйнував його.

Очі Дженнсен розширилися від подиву.

— Значить, це правда. Себастьян розповідав мені, що лорд Рал, тобто Річард, знищив кордон. Себастьян говорив, що, зробивши це, Річард зміг завоювати Старий світ.

— Але ти не віриш цьому, адже так? — Посміхнулася Келен, почувши настільки неправдоподібну брехню.