Так міркував старий чарівник, уважно прислухаючись і придивляючись до того, що він бачив на вулицях.

Зедд обережно виглянув з-за рогу, настороживши всі свої почуття, втягуючи носом повітря і шукаючи слід того, хто міг залишитися непоміченим. Місто обезлюдніло, але часом солдати Ордена, які відбилися від армії, поневірялися по його вулицях, прямуючи до гір.

Після смертей, викликаних світловою мережею, в таборі Ордена поширилася паніка. Чимало солдатів розбіглося і ховалося по навколишніх пагорбах. Після перегрупування багато дезертирували замість того, щоб повернутися в свої частини. Десятки тисяч таких утікачів повернули в стрій і обезголовили, а трупи залишили гнити в якості попередження тим, хто посміє покинути справу великої ваги для Імперського Ордена або, як це зазвичай підносив Орден, «справу великого добра». На багатьох втікачів такі заходи справили належне враження, і, до смерті налякані, вони безладно поверталися в табір.

Але були й такі, хто не був спійманий і не збирався повертатися. Коли армія Джегана покинула табір, такі втікачі приходили в місто, іноді поодинці, іноді невеликими групами, помираючи від голоду і спраги, у пошуках їжі або з банальної метою пограбувати. Зедд втратив рахунок числу мародерів, вражених його рукою.

Він був абсолютно впевнений в тому, що всі дезертири мертві. Орден складався переважно з жителів великих міст. Вони не були призвичаєні до життя в диких умовах. Все, що вони вміли — це вбивати, гвалтувати, вселяти страх і грабувати. Цілий корпус маркітантів постачав солдат харчуванням і розподіляв інші необхідні для їх існування та боєздатності ресурси. Вояки залишалися грубими людьми, але вимагали забезпечення і залежали від нього, як і будь-яка інша армія. Вони не протягнули б довго, залишившись одні, загубившись серед невідомих їм стежок в лісах і горах, що оточували Ейдіндріл.

Але Зедд вже досить давно нікого з них не бачив. Старий не без причин вважав, що всі втікачі загинули від голоду, були вбиті або направлялися назад на південь в Старий світ.

Однак залишалася ймовірність того, що Джеган послав в Ейдіндріл вбивць, якими могли виявитися Сестри Світла або, що гірше, Сестри Тьми. Тому Зедд уникав залишати Замок, а якщо доводилося це робити, то виявляв максимум обережності.

До того ж він ненавидів ходити по пустинному місту. Довгі роки життя Палац був його будинком. Він пам'ятав дні, коли Замок був центром енергії — а не тільки тим ненаселеним сховищем, яким він став останнім часом, — але був центром життя, серцем міста, населеним різноманітними людьми. Він зловив себе на тому, що посміхається, згадуючи минуле.

Посмішка швидко розійшлася. Зараз місто являло собою безрадісне видовище. Де жителі, що заповнювали його вулиці? Де люди, які вітали один одного з сусідніх балконів? Де ті, хто з'їжджалися на ринок продавати і купувати товари? Зовсім недавно чоловіки зупинялися поговорити в дверях, поки торговці розкладали вироби вздовж вузької вулички, а діти грали у квача в штовханині. Йдучи по вимерлій вулиці, Зедд важко зітхнув.

Тепер жителі були далеко від дому, але їх життя були врятовані. Хоча у Зедда і було чимало суттєвих розбіжностей з Сестрами Світла, він знав, що їх предводителька, аббатиса Верна, і решта Сестер подбають про городян, що залишили свої будинки.

Головна проблема була в тому, що Джегану в місті більше нічого було захоплювати, крім Замку Чарівників. Втративши значні сили, він повів армію на схід назустріч залишкам сил армії Серединних земель. Точніше, армія Д'хари чекала ворога в горах на сході, і Зедду було відомо, що вона численна, але він не намагався обдурити себе. Старий чарівник розумів, що у них немає і єдиного шансу розбити незліченні орди Імперського Ордена.

Джеган покинув місто і попрямував до Д'Хари. Імперський Орден не виграв би війни, продовжуючи осаджувати порожнє місто. Соноходцю було необхідно зруйнувати будь-який опір раз і назавжди, щоб не залишилося жодної людини, яка могла би процвітати, жити в мирі і щасті, не підпорядковуючись вченню Ордена.

Пройшовши через усі Серединні землі, Джеган розділив Новий світ надвоє. По всій дорозі він залишав гарнізони в містах і селах. Зараз Орден повернув свою спраглу помсти армію на схід, до Д'хари, яка залишилася наодинці перед обличчям ворога Розділивши надвоє Новий світ, Джеган міг набагато успішніше придушити будь-який опір.

Зедд знав, що Новий світ відступає не через нестачу бажаючих опиратися. Вони з Келен, як і багато інших, вимотували себе, місяць за місяцем намагаючись знайти спосіб зупинити Джегана.

Зедд підтягнув лахміття до горла, раптово озябнувши і зіщулившись від болю при спогаді про ту жорстоку битву, коли ніщо не могло протистояти незліченним ордам Джеганя, ніщо не могло захистити від смерті друзів, яких він втратив. Це тільки питання часу, коли полчища Старого світу зруйнують все.

Річард і Келен могли не вижити в протистоянні Імперському Ордену. Кістляві пальці Зедда торкнулися тремтячих губ, чарівник зблід. Він втратив і їх. Єдиних, хто був його родиною. Ця пара була для нього всім.

Зедд відчув, як на нього накотилася хвиля відчаю, і змушений був присісти на колоду поруч із закритою взуттєвою лавкою. Як тільки Імперський Орден придушить будь-який опір, Джеган повернеться в місто і обложить Замок. Раніше чи пізніше він захопить його.

Майбутнє уявлялося Зедду покритою сірою завісою життя під гнітом Імперського Ордена. Якщо світ опиниться під цією завісою, пройде багато часу, перш ніж людство стане боротися за вільне життя. Коли свобода задавлена тиранією, можуть пройти століття, перш ніж її полум'я знову розгориться, освітить світ і відродить життя.

Зедд змусив себе піднятися. Він — Чарівник Першого Рангу. Йому й раніше доводилося переживати безнадійні часи і бачити, як повертається ворог. А зараз у них з Еді ще був шанс відшукати в Башті яку-небудь стародавню магічну зброю, яку їм допоможе. Або, може бути, їм вдасться знайти в бібліотеках важливі відомості, які дадуть їм значну перевагу над ворогом.

Поки вони живі, вони будуть боротися з ворогом. І навіть ще можуть перемогти.

Зедд гірко зітхнув. Він може перемогти?!

Старий був радий, що зараз з ним немає Еді і вона не бачить його в печалі, коли він — нехай навіть на секунду — подумав про поразку. Вона б не дозволила йому думати про це, і була б абсолютно права.

Зедд знову зітхнув. У нього достатньо досвіду, необхідного, щоб прийняти виклик. Навіть якщо тут з'явилися наймані вбивці, що володіють даром або ні, вони ризикують познайомитися з невеликими сюрпризами, які він для них приготував. Вельми неприємними сюрпризами.

Підбадьорившись, Зедд посміхнувся про себе і пішов вниз по вузькій вулиці повз двори з порожніми загонами для курей, гусей, качок і голубів. Погляд ковзав по внутрішніх двориках, в яких невибагливо розрослися квіти і трави, по криницях, дровах, складених у сторонці в очікуванні тих, хто повернеться додому і розтопить ними свої осередки.

По дорозі Зедд зупинявся в садах, вибираючи вирослі без нагляду господарів овочі. Йому вдалося знайти ростучий в достатку салат, шпинат, трохи кабачків, зелених огірків і горошку. Зібравши все в полотняний мішок, він перекинув його через плече і пішов уздовж садових ділянок, помічаючи місця, де ростуть часник, буряк, боби і ріпа. Поки ще ростуть, подумав Зедд.

Хоча за городами ніхто не стежив, посаджена навесні зелень продовжували рости, а це значить, що вони з Еді на деякий час забезпечені свіжими овочами. Можливо, Еді навіть вдасться заготовити трохи на наступну зиму. Можна зберігати зібрані овочі в холодних місцях Башти, а які швидко псуються — засушити. Вони зможуть заготовити так багато їжі, що навіть удвох їм буде її не з'їсти.

Повертаючись, Зедд розгледів кущ, який пишно розрісся поруч з низькою огорожею між двома будинками. Кущ чорної смородини був весь обсипаний зрілими ягодами. Зедд оглянув вуличку і набрав темних соковитих ягід в клапоть тканини, а потім ретельно зав'язав його і поклав наверх в мішок.