Місце, де вони розбили табір, було недалеко від гострої лінії гір з одного боку і стіною з колючого чагарнику і ялин з іншого, не було настільки безпечне, як їм би хотілося. Але вони вирішили зупинитися тут, коли Кара поділилася з Келен побоюванням, що Річард не доживе до ранку.

Це ледь чутне шепотіння кинуло Келен в холодний піт, її серце забилося, і вона опинилася майже на межі паніки.

Хоча вони їхали в темряві по відкритій місцевості досить таки повільно, жінка прекрасно розуміла, що підскакування воза, коли колесо попадало в чергову нерівність дороги, не йшло на користь диханню Річарда. Менше ніж через дві години після того, як вони рушили, Кара звернулася до неї, і довелося зупинитися. Після зупинки всім здалося, що дихання Річарда стало менш важким.

Треба було перепочити. Можливо, після ночі відпочинку вони наздоженуть згаяне.

Келен доводилося весь час боротися з собою, умовляючи себе, що вони приїдуть вчасно, і у них ще є шанс, а мета подорожі — не просто марна надія, що маскує гірку правду.

Останній раз, коли Келен думала про це і відчувала безпорадність, відчуваючи, як тане в її обіймах життя Річарда, вона зрозуміла, що у неї є один твердий шанс врятувати чоловіка. Зараз вона не була впевнена в тому, що цей єдиний шанс зможе стати початком ланцюга подій, які зруйнують магію.

Келен одноосібно прийняла рішення скористатися цим шансом, і вона одна відповідальна за те, що відбувається. Якби вона знала те, що їй було відомо зараз, вона поступила точно також — врятувала життя Річарда, — але це не знімало з неї відповідальності.

Вона — Мати-Сповідниця, і, значить, відповідає за тих, у кого є дар, за створення магії. І вже точно не вона повинна стати причиною їх кінця.

Келен почула, як Кара, наслідуючи крику птиці, попереджає про своє повернення. З мечем у руці Келен піднялася на ноги. Цьому пташиному крику навчив її Річард.

Келен відкрила віконце ліхтаря, щоб стало світліше. Вона побачила Тома. Юнак, тримаючи руку на срібній ручці свого ножа, піднімався з каменю, звідки він спостерігав за табором і людиною, якої торкнулася Келен. Людина все так само нерухомо лежав біля ніг Тома — там, де йому наказала бути пані.

— Що там? — Прошепотіла Дженнсен, з'явившись поряд з Келен і протираючи очі.

— Поки не знаю. Кара дала сигнал, може, хто-небудь зустрівся з нею.

Охоронниця з'явилася з темряви, штовхаючи, як і припустила Келен, перед собою якусь людину. Келен зсунула брови, пригадуючи, де ж вона його бачила. Жінка моргнула, усвідомивши, що це той молодий чоловік, якого вони зустріли тиждень тому — Оуен.

— Я намагався встигнути до вас раніше! — Заволав Оуен, побачивши Келен. — Присягаюся, я намагався!

Кара йшла поруч з ним, тримаючи його за плече, і гаркнула зупинитися перед Матір'ю-Сповідницею.

— Про що ти говориш? — Запитала Келен.

Оуен зловив погляд Дженнсен, що стояла за її спиною, і на секунду завмер, роззявивши рота, перш ніж відповів.

— Присягаюся, я повинен був прийти до вас раніше, — він мало не плакав. — Я був у таборі, — він стиснув одяг у себе на грудях, намагаючись угамувати тремтіння. — Я, я бачив… бачив всі… останки. Великий Творець, як ви могли бути такі жорстокі?

Келен подумала, що Оуена зараз вирве. Хлопець прикрив рот рукою й заплющив очі.

— Всі ті люди хотіли схопити нас, щоб убити, — промовила Келен. — Ми не змушували їх кидати свої затишні крісла у камінів й відправлятися в пустелю, де ми їх замучили. Вони напали на нас — ми захищали себе.

— Але, Великий Творець, але ви… — Оуен стояв перед нею, не в силах впоратися з тремтінням. Він закрив очі. — Нічого не існує. Нічого. Нічого, — він повторював це знову і знову, як якщо б слова могли захистити його від зла.

Кара сильно потягнула Оуена і змусила його сісти на камінь. Очі хлопця були закриті, він бурмотів: «Нічого. Нічого». Охоронниця встала зліва від Келен.

— Що ти тут робиш? — В голосі Кари звучала загроза. — Відповідай… — хоча вона і не додала «інакше…», сенс тону був ясний.

— І швидше, — наказала Келен. — У нас і без тебе вистачає турбот.

Оуен розплющив очі.

— Я йшов до вас, щоб сказати, але… всі ці трупи…

— Про це ми знаємо. Навіщо ти шукав нас? — Терпінню Келен прийшов кінець. — Другий раз я питати не буду.

— Лорд Рал, — Оуен заплакав, сльози котилися по його обличчю.

— Що лорд Рал? — Вимовила Келен крізь зціплені зуби.

— Лорда Рала отруїли, — вирвалося в нього.

Мурашки покрили ноги Келен.

— Звідки ти знаєш про це?

Оуен схопився, жмакаючи одяг на грудях.

— Знаю?! Тому, що я один з тих, хто його отруїв! — Закричав він.

Чи могло статися таке? Чи могла отрута відняти у Річарда силу дару? Чи могло бути так, що вони все невірно розуміли, що відбувається? А раптом все сталося тому, що ця людина отруїла Річарда?

Келен відчула, як руків'я меча само лягає в руку, і попрямувала до нього.

Оуен дивився на неї, як дивиться оленятко на готового до стрибка гірського лева.

Келен і при першій зустрічі відчувала, що в Оуена є щось дивне. І Річард бачив у ньому щось незрозуміле, щось неправильне.

Щось, що змусило цього незнайомця, який трясся від страху, отруїти Річарда.

Лорд Рал ледь тримається. Він страждає від болю. Ця людина винна у цьому. Келен хоче знати чому, хоче знати правду.

Келен швидко наближалася. Вона не дозволить йому втекти. І не дасть йому збрехати.

Він їй сповідається.

Рука Келен почала підніматися. Її сила розгорталася, як пружина, і вона відчувала її в самій глибині власної істоти.

Ця людина намагалася вбити Річарда. Вона має намір дізнатися, чи є спосіб врятувати його. І ця людина скаже їй все.

Келен вирішила, що торкнеться його.

У цьому не було необхідності, але навряд чи це її зупинить. Будь-які емоції відносно вчинку Оуена випарувалися, тепер вони не мали значення. Тільки істина вела Келен. Вона була сама неприборкана рішучість.

У нього немає шансу. Він — її.

Келен бачила, як хлопець застиг, спостерігаючи за тим, як вона наближається, бачила його широко розплющені блакитні очі, сльози на щоках. Келен відчула холодний витік сили, що вимагала звільнення. Поки її рука піднімалася до того, хто заподіяв шкоду Річарду, вона нічого не хотіла так сильно, як того, що збиралася зробити.

Він — її.

Раптом між ними зявилася Кара.

Келен перестала бачити Оуена за Морд-Сіт. Сповідниця хотіла відштовхнути Кару, але та була готова і твердо стояла на землі.

— Ні. Мати-Сповідниця, ні! — Кара схопила Келен за плечі і змусила її зробити три кроки назад.

Келен все ще дивилася на Оуена, нехай навіть вона його і не бачила.

— Зійди з дороги, — наказала вона охоронниці.

— Ні. Зупинися.

— Забирайся! — Келен намагалася штовхнути Кару, але жінка не зрушила з місця. — Кара!

— Ні. Послухай мене.

— Кара, іди під…

— Послухай мене! — Морд-Сіт затрясла Келен з такою силою, що жінці здалося, що її шия ось-ось зламається.

— Що?! — Келен задихалася від люті.

— Послухай, що він скаже. Оуен навіщось сюди прийшов. Коли він повідомить те, що хотів, ти зможеш, якщо захочеш, застосувати свою силу або накажеш мені, і він буде волати так, що вуха на місяці згорнуться трубочкою. Але спочатку нам потрібно почути, що він скаже.

— Скоро я дізнаюся все, що в нього є за душею, дізнаюся правду. Коли я його торкнуся, він розповість все.

— А якщо в підсумку Річард помре? Життя лорда Рала висить на волосині. Перш за все треба думати про це.

— Я й думаю. З чого ти взяла, що я збираюся його вбити?

— Що якщо твоя сила вб'є його з невідомих нам причин? — Зашепотіла Кара, потягнувши Келен ближче до себе. — Пам'ятаєш недавні події? Пам'ятаєш Марліна Пікара, який заявив, що прийшов убити Річарда? Тоді це було так само легко, як і зараз, — в голосі дівчини була пристрасна переконаність. — Подумай, чи варто тобі торкатися цього чоловіка; а раптом це пастка, в яку нас заманюють наживкою особливого роду? Що, якщо наші вороги підштовхують тебе до того, щоб ти це зробила? А якщо вони таким витонченим способом змушують тебе стати інструментом їх плану? Це буде непоправно. Якщо лорд Рал помре, ми не зможемо повернути його, — гнівні блакитні очі Кари були мокрі. Сильні пальці вчепилися в плечі Келен. — Чому б спочатку не вислухати його, а вже потім торкатися? Ти зможеш зробити це потім, якщо вирішиш, що це необхідно, але спочатку вислухай. Мати-Сповідниця, я — Сестра по ейджу, прошу тебе, заради життя лорда Рала, почекай.