— «Магістр Рал наставляє нас», — сказала Кара, коли вони замовкли. Люди знову повторили за нею, але голоси звучали вроздріб.

— «Магістр Рал захищає нас», — вимовила Кара. Люди повторили, їх голоси злилися майже воєдино.

— «У сяйві слави твоєї — наша сила».

Люди бурмотіли слова.

— «У милосерді твоєму — наше спасіння».

Голоси звучали як один.

— «У мудрості твоїй — наше смирення».

— «Все наше життя — служіння тобі».

Коли вони закінчили вимовляти останню фразу, Кара ясно вимовила заключні слова:

— «Все наше життя належить тобі».

Потім вона піднялася і оглянулася на людей, які все ще продовжували кланятися.

— Це слова посвяти лорду Ралу. Будете вимовляти їх разом зі мною тричі на день.

Кара знову схилилася чолом до землі біля ніг Річарда.

— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше спасіння. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Річард і Келен стояли над людьми, поки вони читали слова формули присвяти.

Це було не просто пошанування. Це була присвята, яку промовляли тисячі років, і кожне слово в ній мало значення.

— Можете піднятися, — сказала Морд-Сіт.

Люди встали з колін, обтрушуючись і мовчки вичікуючи. Річард зустрівся з кожним з них поглядом перед тим, як почати свою промову.

— Я Річард Рал. Я той, кого ви отруїли, щоб змусити прийти сюди. Те, що ви зробили, — злочин. Хоча ви і вірите в те, що поступили справедливо і вам необхідно було зробити саме так, ніщо не дає вам права заподіювати шкоду або забирати життя іншої людини. Це таке ж насильство, катування, вбивство.

— Але ж ми не заподіяли тобі шкоди, — прокричав хтось в жаху. Ще один чоловік сказав, що вони не бажали йому зла.

— Ви думаєте, я варвар, — сказав Річард таким тоном, що всі замовкли і відступили на крок. — Ви думаєте, що кращі за мене, і це дає вам право вбити мене і спробувати убити Матір-Сповідницю. Ви щось хочете, і, як примхливі діти, бажаєте отримати це негайно. Вибір, наданий мені вами, — це смерть. Те, що ви вимагаєте від мене, — важко, і смерть від отрути вельми вірогідна. Це правда. — Річард важко перевів подих і закашлявся. — Через вашу отруту я вже майже вмираю. Якби ваш посланець не приніс протиотруту, то я б помер. Мої друзі і кохана думали, що це моя остання ніч. Причина цьому — ви. Ви вирішили отруїти мене і заздалегідь ухвалили рішення про мою смерть.

— Ні, ми ніколи не думали заподіяти тобі шкоду, — наполягав один із чоловіків, благально склавши руки.

— Але якщо це не шкода, то що ж тоді? Якщо ви і справді не хотіли мені зла і не збиралися вбивати мене, якби я не пішов з вами, то тоді доведіть це і дайте мені протиотруту, щоб я повернув собі своє життя. Це моє життя, а не ваше.

Всі мовчали.

— Ні? Бачите, значить, все так, як я кажу. Ви хотіли убити мене або поневолити. У мене було тільки два шляхии. Я більше не хочу нічого слухати про ваші почуття, тому що ваші почуття не пов'язані з вашими справами. Ваші вчинки, а не почуття — ось що істинне.

Річард склав руки за спиною і повільно ходив перед людьми.

— Тепер я можу почати вести себе так само, як і ви, і сказати собі, що я не знаю, де правда, а де брехня. Тоді я буду поступати так само, як і ви — заперечувати очевидне. Але я — Шукач Істини, тому що я не ховаюся від реальності. Вибір життя вимагає зустрічі з її правдою. Я чиню так. Я обираю життя. Сьогодні ви повинні вирішити, який буде ваш вибір — ваше майбутнє і майбутнє тих, кого ви любите. Вам доведеться мати справу з реальністю, так само, як мені, якщо ви вибираєте життя. Сьогодні вам доведеться зустрітися з великою істиною, якщо ви хочете знайти те, що шукаєте.

Річард показав на Оуена.

— Ти казав, що людей буде більше? Де решта? — Оуен зробив крок вперед.

— Лорд Рал, щоб не сталося насильство, вони повернулися до Ордена.

Річард здивовано подивився на всіх.

— Оуен, після того, що ти говорив мені, після всього, що бачили ці люди від Ордена, як вони могли повернутися?

— Але звідки ми можемо знати, що на цей раз насильство не припиниться? Ми не знаємо природу дійсності…

— Я вже говорив, зі мною тобі доведеться з нею познайомитися. Якщо у тебе є реальні факти, говори. Я хочу їх почути.

Оуен стягнув зі спини заплічний мішок. Він порився в ньому і витягнув невеликий полотняний мішечок. По щоках чоловіка текли сльози.

— Солдати Ордена виявили, що в горбах ховаються люди. В одного з наших було троє дочок. Щоб запобігти насильству, хтось з нашого міста вказав Ордену на них. Кожен день люди Ордена прив'язували до пальця дівчинки мотузку. Один тягнув за неї, а інший тримав дитину, поки палець не відривався. Люди Ордена сказали цій людині піти в пагорби і віддати батькові три пальці його дочок. Він приходив щодня. — Оуен віддав Річарду мішечок. — Тут пальці його дочок. Людина, яка принесла їх, була сильно здивована. Ми сказали йому, що в ньому не залишилося нічого від людини. Він говорив з нами мертвим голосом і повторював те, що завжди кажуть. Ця людина вирішила, що оскільки нічого немає, то й він нічого не бачить. Він сказав, солдати Ордена веліли йому передати, що дехто з нашого міста назвав імена тих, хто ховається в пагорбах. Солдати вже схопили дітей втікачів. Вони сказали, що якщо батьки не повернуться, з їх дітьми станеться те ж саме. Половина наших людей не захотіла і не могла стати причиною такого насильства, і вони повернулися в місто.

— Навіщо ти мені дав їх? — Запитав Річард, вказавши на мішечок, покритий бурими плямами.

— Просто я хочу, щоб ти знав, чому наші люди повернулися назад. У них не було вибору. Вони не могли допустити, щоб їх рідним заподіяли таку біль.

Річард оглянув мовчазних чоловіків. Він відчув, як усередині закипає гнів, але змусив себе стриматися.

— Я розумію, чому вони пішли і не можу їх звинувачувати. Їх вчинок безглуздий, але я не можу засудити їх відчай, їхній біль за тих, кого вони люблять. — Незважаючи на гнів, лорд Рал говорив спокійно. — Мені шкода, що ваш народ терпить такі страждання від Ордена. Але зрозумійте, це реальність — і Орден тому причина. Ці люди, зробивши або не зробивши те, що їм наказав Орден, не відповідальні за насильство. За насильство відповідає тільки Орден. Ви не йдете і не нападаєте на ваших мучителів. Тоді вони приходять, нападають, поневолюють, мучать і вбивають вас. Більшість людей стояло, опустивши руки і втупившись у землю.

— У кого-небудь з вас є діти?

Частина чоловіків кивнула або пробурмотіла, що є.

Річард відкинув волосся з лоба:

— Тоді чому ви не повернулися назад? Навіщо ви тут, а не намагаєтеся зупинити насильство так само, як інші?

Люди переглядалися, деякі виглядали збентеженими, а хтось не міг підібрати слова для пояснення. На обличчях відбивалися печаль, сум'яття, рішучість, але ніхто не посмів хоч щось вимовити.

Річард підняв мішечок з жахливим вмістом:

— Ви всі знаєте про це. Чому ви не повернулись? — Нарешті один з чоловіків заговорив.

— Я пробрався в поля на заході і запитав одного знайомого, що стало з тими, хто повернувся. Він сказав, що багатьох дітей забрали. Інші померли. Усіх, хто повернувся, відвезли. Нікому не дозволили повернутися до своєї сім'ї. Навіщо нам було повертатися?

— Навіщо, дійсно? — Прошепотів Річард. Вперше людям вдалося подивитися прямо на те, що відбувається.

— Ти повинен зупинити Орден, — сказав Оуен. — Ти повинен нас звільнити. Навіщо ти змусив нас прийти сюди?

Лице лорда Рала осяяло світло розуміння. Поки ці люди занурені у свої проблеми, вони не зможуть знайти тверезе рішення. Вони щиро хочуть, щоб їх врятували. Вони все ще вірять, що хто-небудь зробить це за них. І перший у списку рятувальників — він, Річард.

Оуен поставив питання, яке хвилювало всіх. Люди терпляче чекали. Деякі з них не могли відірвати цікавих поглядів від вогняного волосся Дженнсен, що стояла позаду всіх. Багатьох не менше дивувала статуя, що височіла над Річардом. Люди бачили тільки її частину, і не знали, що вона означає.