Річард просто кивнув. Він не дивився на Келен. Завдання ускладнювалась. Бандакар був окупований солдатами Ордена, і дістати протиотруту навіть з одного місця було досить важко. Але побувати у всіх трьох містах було більш ніж важко.

— Що ж, оскільки часу мало, у мене є ідея трохи краща. Приготуйте ще потрібну дозу протиотрути, — запропонував Річард. — Тоді нам не доведеться турбуватися про те, як добути протиотруту з усіх трьох міст, і ми зможемо подумати про допомогу людям.

Оуена пересмикнуло.

— Ми не можемо.

— Чому? — Наполягав Річард. — Ви робили це раніше; адже ви ж приготували протиотруту, яку заховали. Приготуйте її знову.

Оуен стиснувся.

— Ми не можемо.

— Чому ні? — Глибоко зітхнув Річард.

Оуен показав на маленьку сумку, принесену їм із собою. Тепер вона лежала в стороні. У сумці знаходилися відрізані пальці трьох дівчаток.

— Батько цих дівчат — той самий чоловік, який готував отруту і протиотруту. Він єдиний, хто вмів готувати з рослин такі складні суміші. Ми не знаємо, як він це робив. Ми не знаємо навіть, які трави він використовував. Можливо, у містах хтось ще зміг би приготувати протиотруту, але ми знову ж не знаємо таких людей — і чи живі вони. І поки тут люди Ордена, ми навіть не зможемо їх знайти. А навіть якщо б і змогли, то нам невідомо, які рослини були взяті для приготування отрути, так що вони не будуть знати, як готувати протиотруту. Для вас єдина можливість вижити — дістати решту три дози.

Голова боліла так сильно, що Річард більше не міг стояти. Що ж, раз існує тільки три дози протиотрути, і всі вони потрібні йому, щоб вижити, він повинен дістати їх, причому швидко. Добрі духи, з ними може статися що завгодно… Хто-небудь може знайти протиотруту і викинути її. Рятівне зілля можуть вкрасти. Можуть відвезти в інше місто. Можуть зіпсувати, вилити протиотруту на землю… З кожним подихом Річард відчував все більш сильні поштовхи болі в грудях. Паніка почала повільно опановувати всім його єством, думки почали плутатись.

Келен заспокійливо поклала руку на плече чоловікові, і він із вдячністю накрив її своєю.

— Ми допоможемо вам дістати протиотруту, — сказав один з чоловіків.

— Це правильно. Ми допоможемо вам, — кивнув інший.

Вони заговорили всі разом, підтверджуючи, що допоможуть дістати протиотруту для лікування Річарда.

— Більшість з нас бувало принаймні в двох із цих трьох міст, деякі бували у всіх трьох, — сказав Оуен. — Я сам ховав протиотруту, але розповідав іншим, де схованки, так що ми всі знаємо про них. Ми знаємо, як пробратися всередину, щоб дістати її. Ми розповімо вам.

— Тоді ось що ми зробимо. — Річард присів, розглядаючи кам'яну карту. — Де Ніколас?

Оуен посунувся ближче і показав на центральний камінчик.

— Ця людина, Ніколас, в Хаутоні, лорд Рал.

Від цього хлопця Річард був готовий чекати чого завгодно.

— Тільки не кажи мені, що ти заховав протиотруту в будівлі, де бачив Ніколаса, — вимовив він, ще не вірячи раптовій здогадці, яка його осінила.

Оуен соромливо знизав плечима.

— Тоді мені здавалося, що це гарна ідея. Зараз я б хотів, щоб тоді мені в голову прийшла інша думка.

Кара, що стояла позаду Річарда, роздратовано закотила очі.

— Дивно, що ти не віддав протиотруту Ніколасу з проханням зберегти її для тебе.

Дуже бажаючи змінити тему, Оуен показав на камінчик, що відображає Нотвік.

— У цьому місті ховається Мудрий. Можливо, ми зуміємо отримати допомогу від Великих Розмовляючих. Можливо, Мудрий благословить нас, і тоді інші люди приєднаються до нас у боротьбі проти Імперського Ордена.

Хоча Оуен і навчився трохи розуму у людей, що живуть за межами Бандакара, Річард не думав, що він може надати їм яку-небудь значиму допомогу. Бандакарці лише визнали неправильність того, що раніше означала для них свобода, і тепер хотіли по справжньому звільнитися. Ці люди довели свою рішучість і готовність діяти, щоб змінити долю інших, але Річард сумнівався, що вони насправді зможуть боротися.

— Щоб втілити в життя ваші справедливі сподівання — знищити Орден або хоча б змусити солдатів покинути ваші будинки, — ми потребуємо вашої допомоги. Келен, Кара, Дженнсен і я не зможемо все зробити самі. Якщо ви хочете, щоб ми досягли мети, ви повинні допомогти.

— Чого ви від нас хочете? — Запитав Оуен. — Ми сказали, що відведемо вас туди, де заховано протиотруту. Що ще ми можемо зробити?

— Ви повинні допомогти нам, вбиваючи солдатів Ордена.

Люди стали протестувати. Всі заговорили одночасно, хитаючи головами й розмахуючи руками. Хоча Річард не міг розібрати слів, їх почуття були очевидні. Судячи з окремих слів, які він розібрав, все заперечували саму можливість скоїти вбивство.

Річард піднявся.

— Ви знаєте, що роблять ці люди, — владно сказав він, і галас миттєво припинився. — Ви втекли, бо не здатні на вбивство. Вам відомі всі факти. Невже я повинен нагадувати вам про страждання вашого народу і про те, що вони роблять з вашими улюбленими?

— Але ми не може заподіяти шкоди іншому, — заскиглив Оуен. — Ми не можемо.

— У нас інший шлях, — підтримав його інший чоловік.

— Ви виганяли злочинців за межі країни, — заперечив Річард. — Як ви поводилися з ними, якщо вони відмовлялися?

— Коли виникала така необхідність, ми збиралися і хапали його, щоб він не міг більше нікому заподіяти шкоди, — пояснив один з старих. — Ми пов'язували такій людині руки і відводили до кордону. Там ми знову пропонували йому залишити країну. Якщо він відмовлявся, ми вели його до довгого обриву і клали на землю. А потім спускали його ноги, так що він зісковзував вниз і вже не зміг повернутися.

Річард здивувався тому, що ці люди так міцно трималися за свої переконання. Він гадав, скільки страждань і смертей повинні були принести злочинці, перш ніж жителі Бандакара нарешті отримували достатньо підстав для такої крайньої міри покарання.

— Ми розуміємо багато чого з того, що ви нам розповіли, — виправдовувався Оуен. — Але ми не можемо зробити те, про що ви просите. Інакше ми поступимо неправильно. Ми не повинні завдавати шкоди іншим.

Річард схопив сумку з пальцями дівчаток і потряс нею перед людьми.

— Всі, кого ви любите, думають тільки про порятунок. Чи може хтось з вас уявити собі, який жах вони відчувають? Я знаю, що значить пережити тортури, почуття безпорадності і самотності. Мені знайоме відчуття, що порятунку не буде. Людина вже зневірилася і нічого не хоче. Готова зробити що завгодно, лише б усе це припинилося. Вона згодна на смерть, тільки б скінчилися страждання.

— Ось тому нам і потрібні ви, — сказав старий. — Ви повинні зробити це. Ви повинні звільнити нас від Ордена.

— Я ж казав вам, що не впораюся один. — Річард рішуче змахнув рукою, перев'язаною закривавленим шарфом. — Відступивши перед солдатами Ордена, які творять жахливі злодіяння, ви перекреслите своє рішення. Жертв буде ще більше. Люди Ордени злі, ви повинні битися.

— Але якщо ви поговорите з ними так само, як поговорили з нами, вони відмовляться від своїх неправильних уявлень. Вони зміняться, — спробував хтось заперечити.

— Ні, не зміняться. Життя для них нічого не значить. Вони зробили свій вибір, обравши тортури, насильство і вбивства. Якщо ми хочемо вижити, якщо ми хочемо, щоб у нас було майбутнє, ми повинні нищити їх.

— Ми не можемо заподіяти шкоди іншому, — повторив чоловік.

— Це неправильно, — погодився Оуен.

— Завжди аморально ранити, і тим більше вбивати, іншого, — сказав чоловік середнього віку, решта схвально забурмотіли: — Ті, хто поступає погано, явно не в порядку і потребують розуміння, а не в ненависті. Ненависть породжує ненависть. Насильство породжує цикл насильства, але нічого не вирішує.

Річард відчув, що щось, що об'єднує його з цими людьми, стрімко зникає. Він хотів провести рукою по волоссю, але помітив, що вона забруднена в крові. Він опустив руку і вирішив зайти з іншого боку.

— Ви отруїли мене, щоб змусити убити цих людей. Але, зробивши це, ви довели, що визнаєте необхідність вбивства в деяких випадках, наприклад заради захисту невинних. Ось для чого я виявився вам потрібен. Ви не можете вважати, що неправильно заподіювати шкоду іншому, і в той же час примушувати мене зробити це. По суті, це таке ж вбивство, тільки чужими руками.