Отож, хай будуть ваші бажання помірні, і помірність вам віддячиться, надто як будете трудитись, а не байдикувати. «Воно то так, — скажете ви. — Але Бог завиграшки міг би послати мені сімдесят вісім тисяч, як і тринадцяту частку півшага. Адже він такий всемогутній! Для нього все одно: що мільйон золотом, що обол». Еге-ге! Хто ж це вас, нужденники, навчив про потугу й управу Божу так губи розпускати? Цитьте! Чш! Чш! Чш! Схиліться перед його святим ликом і визнайте свою недосконалість.

Ось на що, подагрики, я уповаю, і я твердо вірю: як Пан-Біг захоче, він пошле вам здоров'я, якщо тільки, окрім здоров'я, ви нічого в нього не просите. Почекайте ще трішечки, ще лишень на півунції терпцю! Генуезці, ті чинять інакше: вранці у своїх бюрах і конторах, обговоривши, обміркувавши й ухваливши про того чи тих, у кого збираються кишеню витрусити, на кому хочуть нагріти руки, з чужого воза брати, а на свій ховати, виходять потім надвір і, вітаючись, примовляють: Sanita etguandain, messer[393]. Їм мало лишень здоров'я, вони зичать одне одному Геденіного баришу й багатства. І часто при цьому втрачають і те, і те. Отож-бо, на добре здоровля, кахикніть гарненько, випийте за трьох, наставте, як вам охота, вуха, і ви почуєте дива про лицарського і доброго Пантаґрюеля.

Як виплив Пантаґрюель у море, щоб боговитої Бакбук[394] оракула одвідати

У червці, на храм Весталок, того самого дня, як Брут Гишпанію підбив і гишпанців поневолив і як каптій Крас був партянами переможений і розбитий, Пантаґрюель попрощався з добрим отцем своїм Ґарґантюа, після молебства, похвальним звичаєм первих християн відправленого за щасливу плавбу сина з усім його почтом, вийшов з Таласького порту в супроводі Панурґа, брата Жана Зубаря, Епістемона, Гімнаста, Евстена, Ризотома, Карпалима та іншої челяді і домівників, а також і Ксеномана, великого мандрівника і дослідника небезпечних виправ, за Панурґовим розпорядженням прибулого за кілька днів до відплиття. Ксеномон, добрими намірами спонукуваний, накреслив на морській ґарґантюйській мапі їхню майбутню путь до оракула боговитої сулії Бакбук.

Скільки пливло суден, я вам уже у третій книзі говорив, з ескортом трирем, раубардж[395], галліонів і лібурн[396], добре наряджених, добре прошпакльованих, добре обмислених, у тім числі й пантаґрюеліоном. Уся старшина, драгомани, лоцмани, капітани, стерники, юнги, веслярі і матроси зібралися на борту Таламеги. Так називалося найбільше і найголовніше Пантаґрюелеве судно, на кормі якого замість стяга красувався великий і місткий бутель, наполовину з гладенького полірованого срібла, наполовину з золота з густочервоною емаллю, натяк на те, що поєднання білі з шарлатом — то барви наших мореплавців і що пливуть вони до Пляшки її ворожбу послухати.

На кормі другого корабля був піднятий старовинний ліхтар, штудерно з прозорого каменю зроблений, — знак того, що їм доведеться Ліхтарію проходити.

На корму третього був виставлений гарний і вбирущий порцеляновий кубок.

На кормі четвертого — золотий глечик із двома ручками, схожий на урну античну.

На кормі п'ятого — чудова ваза, жемчугом обсипана.

На кормі шостого — чернецький кухоль, зі стопу чотирьох металів зроблений.

На кормі сьомого — ебенова лійка з золотою інкрустацією.

На кормі восьмого — многоцінний золотий келих дамаського карбу.

На кормі дев'ятого — жбан найщирісінького золота, на вогні гартованого.

На кормі десятого — чаша з ароматного райського дерева (званого ще й алое) в оправі з кипрського золота перської роботи.

На кормі одинадцятого — золотий, з мозаїчною оздобою, кіш на виноград.

На кормі дванадцятого — барилко матового злота з віньєткою буйних індійських перел.

Отож-бо, жодна душа, як би не була вона хмура, зниділа, заклопотана, сумовита, хай вона навіть сам квисля Геракліт, не могла не зрадіти, не усмішкуватися широкою усмішкою, побачивши цю славну флотилію з такими гаслами, і не сказати, що морехідці всі гульвіси наголо, молодці хоч куди, і не передбачити напевне, що їхнє плавання в обидва кінці пройде весело і щасливо.

Отож на Таламезі зібрались усі. Пантагрюель зробив коротке і честиве усовіщування, на цитати з Святого Письма рясне, де про мореплавбу мовиться. Потім відбувався молебень, молилися голосно і виразно, і кожне слово долітало до вух таласців, цікавих із молу подивитись, як на кораблі сідатимуть.

Після молитви всі зграйно затягли царя Давидову псальму Як виходив Ізраїль з Єгипту… Відтак на палубі порозставляли столи і впрожог принесено їду. Таласці підпрягалися й собі, коли морехідці псальму співали, а тепер звеліли з дому принести якомога більше харчів і напоїв. Усі випили за навігаторів, а навігатори випили за всіх. Тим-то жоден член екіпажу під час переходу морською хворобою не хворів, за живіт нікого не брало і голова не боліла, а проте їм би так легко не минути халепи, якби вони перед відплиттям кілька днів поспіль пили морську воду, байдуже — чисту чи з вином змішану, їли б айву, помаранчеву шкурку смоктали, цмулили кисло-солодкий гранатовий сік, дотримувалися довгої дієти, обкладали собі живіт папером або ж заживали ще якийсь антидот, що його дурнолобі медики усім, хто виходить у море, прописують.

Після всіх цих пий і налий усі нарешті по своїх суднах розійшлися і в добрий час розвернули вітрила під східний грецький вітер, за яким лоцман Жаме Бреє проклав маршрут і стрілки всіх бусолей поставив. Він і Ксеноман так ухвалили: понеже оракул Божистої Бакбук знаходиться біля Катая, у верхній Індії, то їм не підходить звичний шлях португальців, які, минувши жаркий пояс, мис Доброї Надії і полудневий край Африки за екватором, гублять з очей Північний бігун і забираються кудись галай-світа; краще їм якомога ближче триматися паралелі Індії й обійти Північний бігун з заходу і, пливучи під цим бігуном, бути на тій самій широті, що й Олонські Піски, але ближче ніяким світом не підходити, щоб не потрапити до Льодовитого моря і там не застрягти. І от як іти цим кружним шляхом по цій самій паралелі, бігун появиться у них праворуч, на схід, тим часом як при відплитті він появлявся ліворуч. Отож маршрут було обрано напрочуд удало.

І справді, не зазнавши розбиття, на небезпеку не наражаючись, і без усяких утрат, за тиші морської (поминаючи день, біля острова макреонців проведений), зробили вони за три з гаком місяця ту саму подорож, яку португальці роблять за три роки, та ще для них море небезпечне стоїть. І я сміливо можу сказати, що цим самим надійним шляхом ішли індіяни, правлячись на Германію і сподобившись теплого прийняття у шведського короля в ту добу, коли проконсулом у Ґаллії був Квінт Метелл Целер, як про це свідкує Корнелій Непот, Помпоній Мела, а після них і Пліній.

Як ПантаҐрюель на острові Медамоті[397] силу гарних речей накупив

Ні того дня, ні другого, ні третього вони не бачили землі чи чогось нового, бо цю путь вони вже переміряли раніше. Четвертого дня їм заманячів острів під назвою Медамоті, ваблячи і зір голублячи множеством маяків і вежовців мармурових, які прикрашали все його узмор’я, таке ж порізане, як і канадійське.

Пантаґрюель поцікавився, під чиєю рукою цей острів, і дізнався, що він під рукою царя Філофана[398], наразі відсутнього через весілля брата свого Філотеамона[399] з інфантою царства Енгіс[400]. Отож він зійшов на пристань і, поки човни прісною водою ладовано, милувався преріжними картинами, преріжними звірами, преріжними рибами, птахами та іншим екзотичним і чужоземським крамом, на молу та на пришибі виставленим. То був третій день галасливого і людного місцевого ярмарку, куди щороку найбагатші і найзначніші африканські й азійські крамарі з'їжджалися.