Владнавши сварку, Панурґ шепнув Епістемону і братові Жану:

— Відійдіть набік, побачите втішне видовище. Посмикаються маріонетки, якщо тільки нитки не порвуться.

Потім він обернувся до купця і знов підніс заздоровну чару доброго ліхтарного вина. Купець ґречно і чемненько віншував здоров'ям його. Відтак Панурґ попросив його зробити одну ласку — продати йому барана. Купчик відповів так:

— Ге-ге, куме, сусіде, вмієте ви підвезти візка бідним людям! Ич, який покупець вирискався! Гуртоправ нівроку! Далебі, ви більше нагадуєте хіпесника, ніж гуртовика! Святим Миколаєм свідчуся, друже, той, хто біля вас із добре набганим капшуком стоїть, тому не дай Боже заґавитися! Ге-ге, з вами оглядайся на задні колеса, а то ви до голого тіла облупите. Гляньте, люди добрі, чим вам не історіограф?

— Стривайте (сказав Панурґ). Я прошу вас про одну послугу: продайте мені барана. Скільки вам за нього?

— А як ви (відповів купець) самі гадаєте, куме, сусіде? Мої барани довгорунні. Це ж із них Ясон золоте руно знімав. Від них орден бургундського дому походить. Це барани східні, барани росляві, барани тлусті.

— Хай і так (сказав Панурґ). Але, будь пан ласкав, продайте мені одного, та й квит. А я як стій розплачуся дзвінкою монетою, низькорослою і нетлустою. Скільки ви правите?

— Сусіде, куме (відповів купчик), послухайте ще трошки другим вухом.

Панурґ. До ваших послуг.

Купець. Ви на Ліхтарію правитесь?

Панурґ. Авжеж.

Купець. Світ побачити?

Панурґ. Саме так.

Купець. Розважитися?

Панурґ. Атож.

Купець. А звати, часом, вас не Робер-Баран?

Панурґ. Як вам подобається.

Купець. Ви тільки не ображайтесь.

Панурґ. Та я й не ображаюсь.

Купець. Ви, звісно, царський блазень.

Панурґ. Авжеж.

Купець. Ну, то по руках! Ха-ха-ха! Отже, ви їдете світ побачити, ви — царський блазень, і звати вас Робен-Баран? Робен, Робен, Робен! Бе-е-е-е! Ач, який гарний голос!

Панурґ. Дуже гарний, такий приємний!

Купець. То вкладаймо угоду, сусіде, куме! Ви, Робен-Баран, станете на одну шальку терезів, а мій баран Робен — на другу. Ставлю сотню бюських устриць, що вагою, добротністю і ціною він підкине вас іще вище і швидше, ніж того дня, коли ви підете вгору по-циганській.

— Стривайте (сказав Панурґ). Але ж ви оталаните і мене, і своїх нащадків, продавши мені цього барана або якогось іншого, не такого годованого. Прошу вас, мосьпане!

— Куме (відповів купець), сусіде! Але ж з вовни моїх баранів вийде добротне руанське сукно, проти якого лейстерські сукна — лише волос на набивку. А з їхньої шкіри виробляється чудовий сап'ян, і він легко зійде за турецький, за монтелімарський або ж, у гіршому разі, за гишпанський. Кишки підуть на струни для скрипок та арф, і ціна їм буде не менша, ніж мюнхенським чи там аквілейським. Що ви на це скажете?

— Будь ласка (сказав Панурґ), продайте мені одного. А я вже вам прислужусь, будьте певні! Скільки звелите?

З цим словом він показав купчикові капшука, брязкучими Генріхами начиненого.

— Куме (мовив купець), сусіде! Та це ж царів і князів харча. М'ясо у них ніжне, сочисте, а смак — пальчики оближеш. Я везу їх із такого краю, де навіть кнурів (прости Господи) мірабеллю відгодовують. А супоросам, шануючи слухи ваші, дають помаранчеві квіточки.

— Але (сказав Пантаґрюель) продайте мені одного барана. Я заплачу вам по-царському, слово пішої-пішаниці! Скільки?

— Куме (відповів купець), сусіде! Мої ж бо барани походять від того, який переніс Фрікса і Геллу через море, назване Геллеспонт.

— Сучий сину! (казав Панурґ). Та хто ви такий єсте: clericus vel adiscens?[405]

— Ita — це капуста (відповів купець), vere[406] — пop. Hi, лучче так: бир-бир, бир-бир.

Робен, Робен, бир-бир! Ну, та вам ця мова невтямки. До речі: де тільки мої барани не помочаться, на тих нивах так уродить, ніби сам Пан-Біг там помочився. Ніякого рухляка, ніякого гною не треба. Ба більше! З їхньої сечі хіміки дістають найкращу селітру. Їхніми, не про вас згадуючи, буруб'яшками наші лікарі зціляють від сімдесяти восьми різних недугів, з яких найлегша — хвороба Евтропія Сентського, крий Боже і боронь нас Боже! Що ви на це скажете, сусіде, куме? Тому і гроші чималі!

— Я не поскуплюся (відповів Панурґ). Продайте ж мені одного — ви не програєте.

— Куме (сказав купчик), сусіде! Подумайте лишень, які дива природи в цих баранах закладені, жодного непотрібного члена вам у них не знайти. Візьміть бодай роги, потовчіть їх залізним, а то й дерев'яним товкачем — байдуже, закопайте десь на осонні, жменьку, дві, скільки хочете, а потім тільки поливайте частіше. За кілька місяців ви побачите, як з них виростуть найкращі шпараґи. З ними можуть конкурувати хіба що равенські. От і питаю я вас, панове рогоносці, чи мають ваші роги такі високі кондиції і такі чудодійні властивості?

— Дарма! — відповів Панурґ.

— Не знаю (сказав купець), вчена ви людина чи ні. Я чимало вчених людей бачив, найученіших, найрогатіших. Бог свідок! А як ви людина вчена, то маєте знати, що в нижніх кінцівках цих боговитих тварин, сиріч у ногах, є така кісточка, чи то пак, п'ята або, як волієте, астрагал[407], і ось цією кісточкою — саме від барана, та хіба ще від індійського осла та лівійської газелі, — в оні дні гуляли в царську гру тали[408]: в ці тали цісар Октавіян Август за один вечір виграв понад п'ятдесят тисяч екю. Ану ж ви, рогоносці, спробуйте стільки виграти!

— Дарма! (відповів Панурґ). Ближче до діла!

— А де (сказав купець) узяти мені, куме, сусіде, слів, аби гідно оспівати всі головні їхні члени? Лопатки, сідловину, стегна, окіст, груднинку, печінку, косу, бандури, пуздро, яким грають, як опукою, ребра, з яких у Пігмейському краю роблять самостріли, щоб вишневими кісточками у журавлів стріляти, голову, яку варять із дрібкою сірки, чудодійний декокт якої собакам від запертя дають?

— Тринди-ринди (сказав купцеві судновласник), годі патякати! Хоч — продай, а не хоч, так не плети йому сухого дуба.

— Хочу (відповів купчик), але тільки з поваги до вас. Хай викладає три турських ліври і вибирає будь-якого.

— Дорого (сказав Панурґ). У нас за таку суму мені продали б п'ять, а то й шість баранів. Глядіть, як би вам не зарватись. На моїх очах не ви перший, жадібний, як от ви, наживи і поживи, зубожів та ще й в'язи собі скрутив.

— Трясця твоїй матері (гукнув купець), дурню один! Реліквією Шару присягаю, найменший із цих баранів дорожчий за найкращого з тих, яких кораксіяни в землі гишпанській Турдетанії колись продавали по золотому талану за голову. Як ти гадаєш, повноважний телепню, скільки тоді коштував золотий талан?

— Мостивий пане! (сказав Панурґ). Бачу, ви хильнули зайвого. Ну, та гаразд, нате вам три ліври.

З купцем розрахувавшись і з усієї отари гарного і великого барана вибравши, Панурґ поніс його, як не кричав той і не бекав, і решта баранів, почувши бек, теж забекали і вирячились у той бік, куди їхнього товариша потягли. Купець тим часом казав своїм баранярам:

— Е, та цей покупець зумів-таки вибрати! Ні, він дещо маракує, мерзенник! Далебі, далебі що так, я приберігав його для сеньйора Канкальського, мені ж бо добре відомі вподобання цього чоловіка. Як він на радощах мліє і ввесь аж світиться, коли баранячу лопатку запопаде, таку замашну і тугу, наче ракетка для волана, а гострою ножакою креше, не кажи ти фехтувальник!

Нараз, не знаю вже, як воно лучилось, не в тямку мені — Панурґ, не пустивши пари з уст, швиргонув крикливого і мекетливого барана просто в море. Всі інші барани і собі, влад йому кричачи і мекаючи, почали стрибати й кидатися, по одному, у воду. Зчинився тиск — кожен цахав першим скочити слідом за товаришем. Утримати їх було годі, ви ж знаєте натуру і валахів і авряків: куди один, туди і всі. Недарма Арістотель, lib. IX, de Histo. animal[409], називає барана найдурнішою і найбезклепкішою твариною.