— Чиніть (сказав Пантагрюель) на ваш розсуд. І з'ясуйте, чи не зможу я чимось прислужитися його синові і премудрому панові Буасоне, якого я люблю і шаную як найкваліфікованішого у своїй царині науковця. Для них я, кров з носа, а все, що можу, зроблю.

Обід наступної неділі ще не був готовий, а гості вже прийшли, окрім Брідуа, фонбетонського поручника. Коли подано другу страву, Панурґ, віддавши поклін, промовив так:

— Панове! Ходить лише про одне: женитися мені чи не женитися. Як ви не розв'яжете мого заклопотання, то я матиму його за таке саме нерозв'язне, як Алліакові Insolubilia[297]. Бо ви, кожний у своїй царині, люди обрані, відібрані і перепущені, як добірний горох крізь решето.

Отець Гіппотадей на запит Панурґа і поклони всіх присутніх промовив напродиво скромно:

— Друже мій! Ви питаєте поради у нас, але насамперед слід порадитися з самим собою. Чи бажання тіла вас сильно діймає?

— Дуже сильно (відповів Панурґ), даруйте вже мені, панотче.

— Нічого (мовив Гіппотадей), мій друже. Але, бачивши ваші тарапати, Пан-Біг, мабуть, і посилає вам дар і благодать повздержливости?

— По правді сказати, ні, — відповів Панурґ.

— Тоді, мій друже, женіться (сказав Гіппотадей). Бо краще женитись, ніж горіти в огні сласноти.

— Ось що значить (скрикнув Панурґ) говорити діло, не ццркумбілівагінуючи довкола горшка. Дуже вам вдячний, ваша превелебносте. Тепер я твердо поклав женитись, і то невдовзі. Запрошую вас на весілля. Трясця твоїй матері, ну й гульнемо ми з вами! Дістанете весільну стрічку, а потім ми скуштуємо, чорти б його батька нівечили, гусочки, якої жінка нам не засмажить. А що я вас ще проситиму: відкрийте бал і потанцюйте з якоюсь дівицею, зробіть мені таку ласку і таку честь. Лишається ще одна заковика, зовсім маленька, маніпусенька: чи буду я рогатий?

— Аж ніяк, мій друже (відповів Гіппотадей), як захоче Бог.

— Святі всі при нас! (вигукнув Панурґ). Куди ви мене посилаєте, люди добрі? До аби да коби, а від них же в діалектиці і всі ці розбіжності і нісенітниці. Якби мій заальпійський віслюк літав, то мій заальпійський віслюк мав би крила. Як Бог захоче, я не буду рогатий, зате я буду рогатий, як Бог цього схоче.

Отакої! Аби ж це був такий варунок, що надається до подолання, я б так не побивався. Але ви мене посилаєте до таємної ради Господа, до його потішної палати. А як же туди стежку знайти нам, французам? Ваша превелебносте! Здається, на весілля до мене вам краще не йти. Галас і репет весільчан вам памороки заб'ють. А ви ж кохаєтеся в супокої, тиші, самоті. Я думаю, ви не прийдете. Та й танцюриста з вас ніякий, ще осоромитесь, бал відкриваючи. Ліпше я пришлю до вашої келії шкварок, а заодно і весільну стрічку. Там і вип'єте, спасибі вам, за наше здоров'я.

— Друже мій (сказав Гіппотадей), зрозумійте мене, прошу вас, правильно. Коли я кажу: як Бог захоче, хіба ж це ураза для вас? Хіба це погано сказано? Хіба ця умова блюзнірська або зневажлива? Адже я цим славлю Господа, нашого Творця, Промислителя і Спасителя. Адже тільки в ньому єдиному я визнаю щедреця всякого добра. Адже я цим декларую, що всім ми завдячуємо його благостині, без нього ми ніщо, нічого не варті і ні до чого не вдатні, поки він не осінить нас своєю святою благодаттю. І всі почини наші підлягають канонічному законові, отож людина замишляє, а Бог управляє, і на все його свята воля, як на небі, так і на землі. Адже я щиро зохваляв благословенне його ім'я.

Друже мій, як Бог захоче, ви не будете рогатим. Не побивайтесь, гадаючи, ніби знати його волю у цьому питанні годі і, щоб узнати її, треба удатися до його таємної ради і блукати по палаті його пресвятих управ. Бог дарував нам велику ласку, він нам їх відкрив, звістив, витолкував і ясно для всіх накреслив у Святому Письмі.

У ньому ви й прочитаєте, що ніколи не будете рогатим, тобто що ваша жінка ніколи не бахуруватиме, як візьмете її з доброї родини, виховану чесною і честивою, привчену знатися і водитися з людьми високої моралі, любити і боятися Бога, годити йому вірою і дотриманням пресвятих його заповідей, боятися прогнівити його і втратити його ласку через свою маловіру або через ламання закону Божого, що суворо забороняє перелюб і приписує горнутися до мужа свого, його єдиного вгонобляти, йому єдиному служити і його єдиного, після Бога, кохати.

Аби їй у цих правилах укріпитися, ви і собі вщедряйте її подружньою ласкою, наставляйте її на добру путь, показуйте їй благий приклад, самі у вашому шлюбі плекайте скромність, чистоту і чесноту, щоб і вона їх плекала, бо не те дзеркало прекрасне і бездоганне, що багатшою позолотою й самоцвітами оздоблене, а те, що вірно відбиває речі, — достоту так і жінка заслуговує більшої поваги не та, що пишає багатством, вродою, гожістю чи блакитною кров'ю, а та, що найпаче, з Божої помоги, шанується і в доброзвичайності мужеві підпора.

Бачте, цариця-Місяцівна позичає світло не від Меркурія, не від Юпітера, не від Марса і не від одної іншої планети чи там зірки; вона дістає світло не від кого іншого, як від свого малжонка — Сонця, і дістає аж стільки, скільки сонце здатне випромінювати, залежно від свого положення. Станьте ж і ви для своєї половини зерцалом і зоровзором цноти і чести. І повсякчас моліть Бога, щоб він завжди милосердував про вас.

— Виходить (сказав Панурґ, покручуючи вус), що мені треба взяти ту мудру жінку, яку оспівав Соломон? Та її вже давно немає на світі, повірте мені. Я її зроду, скільки знаю, у живовидячки не бачив, хай Бог мене милує. А все ж велика вам дяка, панотченьку. З'їжте ось цей кусничок марципану: травленню допомагає, і запийте кларетом на кориці — для шлунка корисно. А ми продовжимо.

Панурґ повів річ далі, мовлячи:

— Перше, що сказав холощій сосиньяцьких монахів, потому як кастрував брата Шодорея, було: «Хто далі?» Так само і я скажу: «Хто далі?» Отож, пане магістре Рондибіліс, зовсім коротко: женитися мені чи не женитися?

— Мулом-виноходом (озвався Рондибіліс) присягаю, не знаю, що вам на це й відповісти. Ви самі кажете, що бруд ваш піднімає вушка. На медичному факультеті мене навчали (а підказали нам це ще давні платоніки), що плоть можна усмиряти п'ятьма способами. На першому місці — вино.

— Авжеж (сказав брат Жан). Коли я п'яний, мені б тільки лягти і пухнути.

— Зрозуміло (мовив Рондибіліс), надмірне винопиття. Справді, пияцтво спричиняє в людському організмі охолодження крови, розшарпання нервів, непродуктивне розчинення сімени, притуплення чуттів і безладність рухів, а все це перебаранчає актові запліднення. Направду, ви ж бачите, як Бахуса, бога п'яндиголів, малюють безбородьком, у жіночій одежі, істотою жінкуватою, євнухом і кастратом. Інша річ, як п'єш вино до міри. Про це свідчить давнє прислів'я, де мовиться, що Венера ніжки б ознобила, якби не було при ній Церери і Бахуса. На думку старожитніх, як воно викладено у Діодора Сицилійського, а також на думку лампсакійців, як указує Павсаній, мессір Приап був сином Бахуса і Венери.

На другому — деяке зілля і рослини, які роблять людину фриґідною, причинуватою і яловою. Саме такі, як це перевірено, nymphaea heraclia[298], америна, верба, конопля, жимолость, тамариск, вітекс, мандрагора, цикута, зозулинець, шкіра гіпопотамова та інші, що, в організмі людини, завдяки своїй елементарній силі, а також завдяки специфічній дії, заморожують і вбивають життєдайне сім'я або ж розбивають токи, що приваджені доставляти його до місць, передбачених Природою, або ж заснічувати шляхи і ходи, якими воно стікає. І навпаки, ми маємо ті засоби, що людину роз'ярюють і збуджують і схиляють до шморгання.

— Мені це ні до чого (сказав Панурґ), дяка Богові. А от як ви, пане магістре? Тільки не майте мені цього за зле. Я вам лиха не зичу.