Щойно читання цього пергамену дійшло краю, Ґарґантюа глибоко зітхнув і звернувся до присутніх:

— Це ж не від сьогодні гонять людей, вірних вірі євангельській, але щасливий той, хто не поблазниться і йтиме простісінько до мети, що вказав нам Господь устами укоханого свого Сина, йтиме, бажаннями тіла не манячи себе і не ваблячи.

Тоді обізветься чернець:

— Як ви гадаєте, що містить у собі і що означає ця загадка?

— Що? (перепитав Ґарґантюа). Відкриття і утвердження божественної істини.

— Святим Ґодераном свідчуся (сказав монах), я цю загадку тлумачу зовсім не так! Це ж бо пророка Мерліна стиль! Виводьте з неї будь-які алегорії, надавайте їй найглибшого змісту, фантазуйте скільки заманеться — і ви і іже з вами. Я бачу тут лише один сенс, тобто опис гри в опуку, а втім, тумануватий. Зводники людей — це гравці в м'яча, зазвичай вони перебувають у приязних стосунках між собою. Після двох подач один виходить із гри, а другий починає. Вірять першому, хто крикне, як пролетить опука — над чи під мотузкою. Вода — це піт, струни ракетки з баранячих чи козячих кишок, куляста махиня — це опука. Після гри учасники сушаться біля яскравого вогню, беруть сорочки, а потім залюбки сідають до столу, і найвеселіше бенкетують ті, хто виграв. Гуляй душа без кунтуша!

КІНЕЦЬ

Пантаґрюель, цар дипсодськии, як він є з усіма його застрашливими чинами й вичинами,

твір святої пам'яти магістра Алькофрібаса, добувача квінтесенції

Ґарґантюа і Пантаґрюель - i_004.png

Десятивірш метра Гюґа Салеля, присвячений авторові цієї книги

Приємне із корисним поєднати
Уміє лиш кебетливий письмак.
Читач воздасть хвали тобі багато
За те, що ніби жартами отак
Ти книгу втяв, натішившись усмак.
А щодо користи, її нічим не скрить:
Для мене ти сучасний Демокріт,
Який сміється з вад людського роду.
Пиши! А як тебе не визнає цей світ,
На небесі дістанеш нагороду.

Одавторове слово

Преславні і презацні левені, люди вельможні і прості, охотники упадати коло всякої краси і гожости! Ви ж бо уже бачили, читали і вивчали Великий і Незрівнянний Літопис великолюда Ґарґантюа і яко істинно вірні і люди з великим смаком пойняли йому щирої віри, тож і дива нема ніякого, що не раз у товаристві достойних дам і панянок тішили їх, знічев'я, вичитаними з нього веселими і довгими оповідками, за що вам велика хвала і вічна пам'ять!

Хотілося б висловити ось яке побажання: хай усяк облишить свою роботу, махне рукою на клопоти і забуде про справи і все дозвілля присвятить згаданим оповідкам, не дозволяючи мислям ані розтікатися, ані витати деінде, аж поки витовче їх напам'ять, щоб у разі, якби минула мода на друкарство чи загинули всі книги, він міг би переповісти їх дослівно дітям і передати з рук до рук своїм спадкоємцям і нащадкам, як передають релігійну Кабалу. Бо вигоди від них куди більше, ніж собі гадає зграя шолудивих величайків, що тямлять у цих веселих походеньках ще менше, аніж Ракле в Інституціях.

Багато хто з моїх знайомих вельможних сеньйорів влаштовує полювання на великого звіра або лови качок; і ось, як стратить з очей звіра на тропі або як схибить сокіл, йому, як самі розумієте, стає невесело, і тоді згадка про славні Ґарґантюйські подвиги розбиває його журу і звеселяє дух.

А буває на світі ще й таке (це не брехні!): тебе страх болять зуби, ти пробухав усі свої гроші на ліки, і все марно, а найнадійніший засіб таки є: обгорнути Літопис у два шматки гарячого полотна і прикласти до болючого місця, тільки спершу посипавши ці шматки потовченими какавельками.

А про ходячі пранці та подагриків шкода й мови! Скільки разів ми бачили цих нещасників після старанних розтирань і щедрих змащень! Обличчя у них блищать, мов ті колодки на салницях, зуби дзвонять, ніби клавіші органу чи спінету, коли на них грають, а з рота бризкає піна, як у зацькованого вепра. І що ж вони тоді роблять? Уся їхня втіха — почути кілька сторінок із цієї книги, і як же вони клянуть усіх чортів на світі, коли у той час, поки їх тримають у сінях, лектура їм не допомагає, достоту як породіллям, коли тим читають житіє святої Маргарита.

По-вашому, це жарти? Знайдіть будь-якими язиками, з будь-якої дисципліни чи науки книгу, наділену такими самими чеснотами, особливостями і прерогативами, і я куплю вам півпінти утрібки. Але дзуськи, панове, дзуськи! Пари їй не знайти, вона незрівнянна й унікальна. За таке своє переконання я ладен піти на кострище і вище. А хто піде мені навсупір, той злобитель, зводитель, з'їдитель і змилитель.

Щоправда, деякі твори високого ґатунку, як-от Феспент, Роланд Несамовитий, Роберт-Диявол, Ф'єрабрас, Ґійом Небоюн, Гюон Бордоський, Мандевіль і Матабрюна, хоть і мають таємну магію, але поступаються тій книзі, про яку тут мовиться. Люди добре знають, скільки вигоди й користи дає Ґарґантюйський Літопис: адже за два роки друкарі продали його більше, ніж продали Біблій за дев'ять років.

І ось вам на потіху, я, ваш покірник, пропоную другу книгу в такім самім дусі, хіба що достеменнішу і правдомовнішу, ніж перша. Тільки не думайте (якщо тільки не хочете ошукатися самі), що я міркую в ній про все так, як жиди міркують про Закон. Я родився не на тій планиді, я брехнею не вибріхуюся і не кажу тієї правди, яка щербатенька. Я трактую як ті протобестії, чи то пак протонотарії[123], про любовних страстотерпців і про закоханих великомучеників. Quod vidimus testamur.[124]

Я розповідаю про страшні походи да ходи Пантаґрюелеві: я ж бо служив у нього від молоду аж до теперішніх часів, а нині він пустив мене до мого пастушого краю провідати батьків.

Отож, завершуючи цей вступ, скажу вам так: хай чорти усього їхнього чортячого кодла заберуть моє тіло і душу, кишки і хляки, якщо я бодай малесеньку брехеньку складу в цій усій історії. І хай і вас палить антонів вогонь, хай вас причина кидає, хай вас родимець поб'є, хай від виразок ви скривієте на ногу, хай вас бігачка-кривавиця замучить, хай вас поглине, як Содом і Гоморру, сірка, вогонь і морська хлань, якщо ви свято не повірите тому, про що я оповім у цьому Літописові!

Розділ І

Про походження і стародавність роду Пантаґрюелевого

Не завадить і не зашкодить, тим паче на дозвіллі, нагадати вам, звідкіля пішло коліно та коріння нашого доброго Пантаґрюеля, адже я бачу, що всі добрі історіографи саме так і зладили свої літописи, і не лише араби, варвари та латиняни, а й греки та погани, ці одвічні бражники.

Гідне уваги, що на зорі світу (маю на увазі давню давнину, себто понад сорок сорока ночей тому, як узяти систему старожитніх друїдів), уже потому як напав Каїн на брата свого Авеля та й убив його, земля, впоєна пролитою кров'ю сього праведника, уродила всякого зела з насінням, яке тільки в її лоні росте, а найбільше дерену, вона уродила його так щедро, що на вічну пам'ять це ім'я за цим роком і лишилося: рік рясного дерену, бо три ягоди тягли на цілий буасо.

Того року з'явилися календи у грецьких молитовниках, у місяці марці не стало Великого говіння, а перша половина серпня припала на травень. На жовтень чи то на вересень (коби тут не поблудити, от чого я дуже боюся) випав такий тиждень, охрещений в анналах тричетверговим (бо на тиждень буває тоді три четверга через високосну аномалію), коли сонце, ніби кутернога, поточилося трохи ліворуч, а місяць міняв свої оберти більше ніж на п'ять туаз, і коли ходив ходором — це бачили всі — нерухомий небосхил, і то так здорово, що середня Плеяда покинула своїх сопутців, шатнувшись до лінії рівноденника, а зірка на ім'я Колос покинула Діву, чалячись до Терезів; то все це були такі грізні явища і для тями горішки такі тверді, що астрологи не здолали їх розгризти, а були вони ще й які зубаті, якщо зубами доп'ялися аж туди!

вернуться

123

Протонотарій — старший діловод папи.

вернуться

124

Засвідкували те, що бачили (латин. — Апокаліпсис, 1,2).