Бачте, носити аж стільки, ба навіть іще більше, жінки цілком здатні, надто як ношено когось небувалого, незвичайного, на кого великі справи чекають. Так, Гомер свідок: дитина, якою зачереватіла від Нептуна німфа, народилася через рік, тобто через дванадцять місяців. Бо (як мовить Авл Ґеллій, lib. III[5]) тривалий цей реченець достоту відповідав Нептуновій величі: Нептунове дитятко лише за такий період і могло остаточно сформуватися. З цього ж таки приводу Юпітер подовжив ніч, проведену з Алкменою, до сорока восьми годин, бо за коротший час він навряд щоби склепав Геркулеса, який очистив світ від страховищ і тиранів.

Панове давні пантагрюелісти потверджують сказане мною і заявляють, що дитина, сплоджена жінкою через одинадцять місяців по мужевій смерті, не тільки можлива, а й цілком законна:

Гіппократ, lib. Be alimente,[6]

Плінній, li. VII, cap. V,[7]

Плавт, in Cistellaria,[8]

Марк Веррон у сатирі Духівниця з відповідними посиланнями на Арістотеля,

Цензорин li. Be die natali,[9]

Арістотель libr. VII, сарі. III і IV, Be nat. animalium,[10]

Ґеллій, li. III cap. XVI.[11]

Сервій у Коментарях до Еклоґ, тлумачачи Верґіліїв вірш:

та безліч інших божевільників, чия кількість зросте, як до них прилучити ще й законників: ff. De suis et legit., a також: l. Intestate § 13, і іт in Autent. De restitut. і ea que parit in XI Mense[12]. Нарешті було спроворено з цього приводу посіпацький закон: Gallusff. De lib. et posthu. et l. septimo ff. De stat. homi.[13], і ще я міг би навести інші закони, якби стало мені на це духу. За підмогою таких законів удовички можуть вільно пускатися берега цілі два місяці по тому, як їхній муж сконає.

Ось за яких обставин і як саме розродилася Ґарґамелла, — а не вірите, хай випаде вам кишка!

А в Ґарґамелли кишка випала по обіді, третього лютого, бо вона переїлася ґодбійо. Ґодбійо — це хляки тлустих ґімо. Ґімо — це лужки, де за літо бувають дві косовиці. Отож, забито триста шістдесят сім тисяч чотирнадцять таких тлустих воликів і задумано на Масницю їх засолити: тоді м'яса стане ще й на весну і можна буде перед трапезою посолонцювати, а посолонцюєш, то й на вино потягне.

Скинбеями, як бачите, зафундувалися, та такими смаковитими, що кожен їдець ще й пальці собі облизував. Та от, трясця твоїй матері, утрібки довго не пролежать, вони починають духу набиратися. А це вже казна-що! Тим-то й тужилися ум'яти геть усе, щоб таке добро не пропадало. З цією метою поскликали сеннейців, сюєїв, рошклермонців, вогодрейців, не забувши і про кудремонпансьєнців, ведебродців та інших сусідів, і всі вони голова в голову були чаркодуї, гольтіпаки і бабодури.

От добряга Ґранґузьє і закликав кожного пригощатися від пуза. Тільки дружині, тій він сказав, щоб не напихалася, бо вона вже на останніх днях, а утрібка — скоромина. «У кишках чимало гівна і без клишок», — вирік він. Але попри всі застороги, Ґарґамелла уперла цих клишок шістнадцять бочок, два барильця і шість кухв. Та й обдуло ж її потім від цієї щедрої фекальної маси!

По обіді всі вальнули гуртом у Сольсе і там, на густій траві, під музику веселих жоломійок та ніжних козиць погналися у танець, і загуляли так, що любота було глянути.

Потім надумалися підобідати на лоні природи. Де й узялися сулії, окости гуляли, пугари літали, жбани торохкали.

— Сип!

— Передай!

— Не минай!

— Розбавляй!

— Е ні, мені без води! Оце воно, друже!

— Нумо, одним хилом!

— А мені кларету! І щоб стопочка з наспою!

— Заллємо смагу!

— Тепер ти від мене не відчепишся, триклята гарячко!

— Вірите, кумонько, щось не годящий я нині до пиття!

— Вам що, нездужається, серденько?

— А я, щось мені зле.

— Трам-тарарам, побрешімо про вино!

— Я, мов папський мул, п'ю о певній порі.

— Я чисто тобі пріор, у руках ніби Требник, а це плескач із вином.

— Що з'явилося раніше: спрага чи трунки?

— Спрага, бо з якої нетечі невинятка почали кружати?

— Трунки, бо privatio presupponit habitant[14]. Я — клірик.

— Ми — невинятка і тнемо коряками без спраги.

— Азм, грішний, без спраги лише починаю, а потім вона приходить сама. Для мене пити — це грати зі спрагою у довгої лози. Я вічний пияк. Для мене вічне життя у вині, а вино — це моє вічне життя.

— Співаймо! Пиймо! Псалмопивці!

— А де ж запропастилася моя посудинка?

— А чого мені жодна душа не підсипає?

— Ви полощете горло, бо дере, чи дерете горло, щоб полоскати?

— Теоретизуй, не теоретизуй, а напрактикуватися можна.

— Не лови ґав!

— Жлукчу, дудлю, ґольґаю, щоб очі не западали.

— Пияк — він невмирака!

— Без узливання я — сухогриб, пиши тоді пропало. Переселиться моя душа, де мокріше. Там, де суш, вона не житець.

— Нумо, підчаші, нових форм творці, з непитущого питущого зліпіть!

— Треба гарненько скропити сі цупкі, сухі хляки!

— Кому вже не п'ється, так не п'ється.

— Вино в жилах грає, у вигрібну яму воно не потрапляє.

— Я ці клишки сьогодні вранці шлямував, залишається тепер їх сприснути.

— Я все в голодний куток пхав!

— Аби мій вексельний папір пив так само, як я, чи вчитали б його кредитори з настанням терміну оплати?

— Рука така невтомна, що й носа хазяїну натовкла.

— Скільки ще влізе, перш ніж назад верне?

— Як отак весь час питати броду, кінська упряж прорветься!

— Це називається пити з джерельця.

— А яка різниця між шийкою і джерельцем?

— Велика, шийка затикається корком, а джерельце чопом.

— Оце сказано!

— Кружали бочку хвацько наші предки.

— Співуни невсип-пущі! Пиймо!

— Оце кишкове промивання. Не треба й на річку ходити!

— Я п'ю, не кажи ти губка.

— А я, не кажи ти храмовник.

— А я, не кажи ти tanquam sponsus.[16]

— А я, не кажи ти sicut terra sine aqua.[17]

— Що таке шинка?

— Це вимога на дудліж, трап. Звичайним трапом спускають винні барила у льох, а цим трапом у кендюх.

— А раз так, то пиймо! Я ще не набрався. Respice persona; pone pro duos; bus поп est in usu.[18]

— Аби я вмів так ціпом махати, як смалити чарку, з мене вийшов би знаменитий ціпов'яз.

— Жак Кер, багатій, не раз забивав палю.

— Отак напували б і нас.

— Бахус, той під охотою звоював Інд.

— Мелінду, так ту взяли з п'яних очей.

— Дрібен дощик прибиває подорожню куряву. Довгі гульбощі гасять грім.