Отож, на Бога, женитися мені чи не женитися?

Труйоґан. Либонь.

Панурґ. А як я не женюсь?

Труйоґан. Ніякого лиха в цьому не бачу.

Панурґ. Не бачите?

Труйоґан. Ні, як мене очі не підводять.

Панурґ. Ая бачу понад п'ятсот.

Труйоґан. Перерахуйте.

Панурґ. Десь так, як замінити відоме число невідомим, певне — непевним… загалом, чимало.

Труйоґан. Я вас слухаю.

Панурґ. Я не можу обійтися без малжонки, сто чортів!

Труйоґан. Не згадуйте цих паскудних тварюк.

Панурґ. На Бога, будь ласка! Мешканці мого Сальмі кажуть, що спати одному, без жінки, не мед, і на те саме нарікала у своїх лементах Дідона.

Труйоґан. На ваш розсуд.

Панурґ. Достолиха! За мною не заржавіє. Ну як, женитись мені?

Труйоґан. Можливо.

Панурґ. І мені буде добре?

Труйоґан. Яку здибаєте.

Панурґ. А як, з Божою помогою, здибаю добру, буду я щасливий?

Труйоґан. Якоюсь мірою.

Панурґ. Зайдімо з другого кінця. А як лиху?

Труйоґан. Я за це не відповідаю.

Панурґ. Але порадьте мені, благаю вас. Що мені робити?

Труйоґан. Усе, що заманеться.

Панурґ. А, враг би тебе взяв!

Труйоґан. Не викликайте марюк, прошу вас.

Панурґ. Будь ласка — Бога ради! Я вчиню саме так, як ви нараєте. Що ви мені раєте?

Труйоґан. Нічого.

Панурґ. Женитись мені?

Труйоґан. Я тут ні при чому.

Панурґ. Тоді я не женюсь.

Труйоґан. Я умиваю руки.

Панурґ. Як я не женюсь, то, отже, ніколи не буду рогатий?

Труйоґан. Саме так.

Панурґ. Даймо, я все-таки жонатий.

Труйоґан. Кому даймо?

Панурґ. Я кажу: припустімо, я жонатий.

Труйоґан. Припустити можна все.

Панурґ. Ускочив я по халяви! Ех, аби ж то вилаятися крізь зуби, все б на душі полегшало! Дарма, терпіння! Отже, як я женюсь, то буду рогатий?

Труйоґан. Кажуть, буває.

Панурґ. Ну, а як жінка попадеться мені скромна і честива, то я не буду рогатий?

Труйоґан. Буцімто так.

Панурґ. Послухайте!

Труйоґан. Слухаю, слухаю.

Панурґ. Але чи буде вона скромна і честива. Ось у чім заковика!

Труйоґан. Навряд.

Панурґ. Але ж ви її в очі не бачили?

Труйоґан. Наскільки мені відомо.

Панурґ. Як же ви можете сумніватися в тому, чого не знаєте?

Труйоґан. Маю підстави.

Панурґ. А якби ви її знали?

Труйоґан. Я б сумнівався ще більше.

Панурґ. Гей, пахолку, серце моє, маєш, на — дарую тобі мого ковпака, тільки без окулярів, а ти піди на задвірок і полайся там з півгодини за мене! Я теж за тебе колись полаюся. Ага, а хто саме наставить мені роги?

Труйоґан. Хтось.

Панурґ. Щоб вам те та се! А я наб'ю вас ось, пане-брате хтось!

Труйоґан. Ваш клопіт.

Панурґ. Хай мене забере червоноокий пекельник, як я не замикатиму на жінці бергамської колодки, виходячи зі свого сералю.

Труйоґан. Добирайте слова.

Панурґ. Скільки можна дристати? Пора зважитись на щось.

Труйоґан. Я не проти.

Панурґ. Стривайте. Звідси спускати вам кров я вже не можу, то я відкрию вам іншу жилу. Самі ви жонаті чи нежонаті?

Труйоґан. Ні те, ні се, і все заразом.

Панурґ. Царице Небесна! Мене піт пройняв, хай йому грець, і в кишках усе похололо. Всі мої фрагми, метафрагми і діяфрагми стали рогом у ворочку моєї тями, тужачись на ваші висловлювання і відповіді.

Труйоґан. Мене це не бентежить.

Панурґ. Но! Но! Поганяй на всю витягу! То що, щирий наш друже, ви жонаті?

Труйоґан. Так мені здається.

Панурґ. Жонаті вдруге?

Труйоґан. Можливо, що й так.

Панурґ. А в першому шлюбі були щасливі?

Труйоґан. У цім нема нічого неможливого.

Панурґ. А вдруге як маєтеся?

Труйоґан. Так, як мені суджено.

Панурґ. Але як саме? Щиро — ви щасливі?

Труйоґан. Надісь.

Панурґ. Ісусехристе! Ношею святого Христофора свідчуся, легше з дохлого осла бздо витягти, ніж з вас якийсь висновок. Але я не дам собі в кашу наплювати. Отож, щирий наш друже, докопаємось, князеві пітьми на зло, до істини. Чи ви ходили в рогачах? Звертаючись до вас, я маю на увазі, що ви тут, а не десь там, за грою в гилки.

Труйоґан. Ні, як того не захотіла доля.

Панурґ. Плоттю присягаю, я відступаю, кров'ю присягаю, я зарікаюсь, тілом присягаю, я здаюсь! Він невловний.

При цих словах Ґарґантюа підвівся і сказав так:

— Хвала трудам Господнім! Бачу, світ до зросту доходить відтоді, як відкрився мені вперше. Як ми повилюднювали! Отже, найученіші і наймудріші філософи повходили нині у фронтистерію[305] і в школи пироністів, апоретиків[306], скептиків та ефектиків[307]. Дяка Богові! Далебі, тепер легше буде злапати левів за гриву, биків за роги, буйволів за морду, вовків за хвоста, цапів за бороду, птахів за лапу, та вже таких от філософів ніхто на слові не піймає. Бувайте, любі друзі!

З цим словом він покинув товариство. Пантагрюель та інші поривалися його провести, але він зупинив їх.

Коли Ґарґантюа пішов, Пантагрюель звернувся до гостей:

— У Платона в Тимеї учасників рахували на початку зборів; зате ми, навпаки, порахуємо наприкінці. Один, два, три… А де ж четвертий? Де наш друг Брідуа?

Епістемон сказав, що він був у нього, але не застав удома. Возний мирлензького парламенту в Мирлензі прийшов по нього і заявив, що сенатори вимагають від нього пояснень щодо ухваленого ним вироку. Ось чому він вирушив напередодні, щоб явитися вчасно й уникнути кари за неявку.

— Цікаво (сказав Панурґ) мені знати, про що тут ідеться. Ось уже понад сорок років, як він суддя у Фонбетоні. За цей період він вирік понад дев'ять тисяч остаточних присудів. Верховний суд мирлензького парламенту розглядав апеляції на дві тисячі триста дев'ять ухвалених ним вироків. Усі його постанови після розгляду у вищій інстанції були ратифіковані, схвалені і конфірмовані. Скаргам не дано ходу. І ось як нині його, на схилку віку, викликають особисто, його, хто в минулому так свято пильнував своїх обов'язків, виходить, він у халепу вскочив. Щоб правда кривду перемогла, я хочу стати йому до порятунку. Знаю, що зло у світі підводить нині голову, треба будь-що відстоювати справедливість, а тому, щоб уникнути всяких сюрпризів, я маю намір узяти цю справу на пильну увагу.

Тут усі повставали з-за столу. Пантагрюель підніс гостям коштовні й почесні дари: каблучки, клейноди і посуд, як золотий, так і срібний, і, сердечно подякувавши їм, пішов собі до своїх апартаментів.

Ідучи до себе, помітив Пантагрюель, що в галереї стоїть у позі мрійника Панурґ та ще й головою мрійливо мотає.

— Ви мені нагадуєте (сказав Пантагрюель) влізлу у смолу мишу. Що більше силкується вона відліпитися, то глибше угрузає. Так і ви: що більше борсаєтесь, виплутуючись з тенет розгублености, то гірше заплутуєтесь. Я знаю лише один засіб. Послухайте. Я часто чув народне прислів'я: дехто з дурнів розумного навчить. Відповіді людей розумних, бачу, вас розчарували, ну то зверніться до якогось дурника. Може, розмова з ним удовольнить вас повніше. Вам же відомо, скільки принців, королів і навіть цілих панств було врятовано завдяки порадам, думкам і передбаченням дурників, скільки битв вони допомогли виграти, скільки сумнівів перебороти.

Приклади навряд чи потрібно наводити. Ви й так пристанете на мою думку; справді, хто сам порається коло свого приватного і домашнього діла, хто пильнує за своєю господою, хто мається на бачності, хто не втрачає нагоди примножити благ і скарбів, хто вміє завжди вибитися з нужди, того ви називаєте премудрим світа сього, хоча у Бога він дурний; бо для того, щоб у Бога бути мудрим, тобто мудрим і передбачливим з Божого навіяння і здатним сподобитися благодаті, треба забути про себе, вийти з себе, звільнити свої почуття від усіх земних страстей, очистити свій розум від усіх людських клопотів і ні про що не дбати, а таке поводження, за переконанням усіх, спричиняється безумом.