Щойно коржі було одібрано, перед Пикрохолем постали дук де Шуя, граф Галабурда і капітан Гівняй.

— Сір! — заявили вони. — Сьогодні після Олександра Македонського найщасливішим, найзвитяжнішим цісарем бути вам.

— Капелюхи, капелюхи надіньте! — сказав Пикрохол.

— Красно дякуємо (одказали вони), Сір. Ми своє місце знаємо. Ось наша диспозиція. Залиште тут якогось отамана з невеличким загоном, залога оборонятиме твердиню, нездобутну й так через рельєф та вали, за вашим розказом укріплені. Військо своє розбийте навпіл, як вам заманеться. Одна часть на цього Ґранґузьє з його раттю насяде. Перша ж сутичка завершиться цілковитим його погромом. Там золота ви зможете гребти лопатою, — цей мужлай тяжко багатий. Він таки мужлай, бо шляхетний цісар завсігди бідний, як церковна миша. Збивати гріш — це ремесло мужлайське. А друга часть рушить на Оні, Сентонж, Анґумуа та Гасконь, а також на Періґор, Медок і Ланди. Міста, замки і фортеці вона візьме без усякого опору. В Байоні, в Сен-Жан-де-Люсі та в Фуентеррабії ви всі кораблі захопите і, тримаючись галісійського і португальського берега, зрабуєте все узмор'я аж до Лісабони, а там ви обмислитесь усім, що завойовникові треба. Гишпанці, кістка їм у горло, здадуться — ці солопії завжди витрішки купують! Перевезетесь через Сивіллину протоку, поставите там два стовпи, ще пишніші за Геркулесові, на вічну пам'ять про себе, і надалі ця протока іменуватиметься Пикрохоловим морем. А пропливете море Пикрохолове, тут вам і Барбаросса скапітулює…

— Я (сказав Пикрохол) помилую його.

— Але не раніше (сказали вони), як його у хрест уведуть. А потім підхилите царства Туніське, Гіппське, Алжирське, Бону, Кирену, всю Барбарію. Відтак перед вами упадуть Майорка, Менорка, Сардинія, Корсика та інші виспи Ліґурійського та Болеарського морів. Тримаючись лівобережжя, здобудете всю Норбоннську Ґаллію, Прованс і Аллоброгів, Геную, Флоренцію, Лукку, а там уже тремти, Риме! Сердега пан папа помре зі страху.

— Небом свідчуся (сказав Пикрохол), я пантофлі йому не цілуватиму!

– Італію до рук прибравши, ви переплюндруєте Неаполь, Калабрію, Апулію, Сицилію, а заодно і Мальту. Хотів би я бачити, як із вами бій сточать оті горопашні лицарюги, колишні родосці, подивився б, як вони обмочаться!

— Я залюбки (сказав Пикрохол) подався б звідти у Лоретто.

— Ба ні (сказали вони), це вже поворітьма. Ми краще візьмемо Крит, Кипр, Родос та Кикладські острови і на Морею насядемо. І ось вона вже наша! Отепер, сто чортів тобі в печінку, начувайся, Єрусалиме, бо далеко до нашої потуги якомусь там султанчикові!

— Я (сказав він). Соломонів храм відбудую.

— Ні (сказали вони), стривайте-но, пождіть. Хапанина у нашій бойовій справі недоречна. Знаєте, що Октавіян Август казав? Festina lente[92]. Ми мусимо спершу скорити Малу Азію, Карію, Лікію, Памфилію, Килікію, Дидію, Фригію, Вифинію, Сарди, Адалію, Самагерію, Кастамун, Лугу, Себасту аж до Євфрату.

— А чи побачимо (спитав Пикрохол) ми Вавилон ще й гору Синайську?

— Ні (відповіли вони), та й навіщо. Хіба мало вам перепливти Гирканське море і дві Вірменії та три Аравії окульбачити?

— Далебі (сказав він), ми збожеволіли! Ой, мій упадоньку!

— Чого це ви? — спитали вони.

— А що ми по тих пустелях питимем? Юліян он Август, кажуть, з усім своїм військом сконав зі спраги.

— Ми (сказали вони) геть усе передбачили. На Сирійському морі у вас дев'ять тисяч великих суден із вантажем найкращого у світі вина. Всі вони до Яфи переходять. Туди ж таки зігнано два мільйони двісті тисяч верблюдів і тисяча шістсот слонів, яких ви займете на ловах під Сиджильмасою, тільки-но вступите до Лівії, та ще й каравани, що йдуть до Мекки, будуть ваші. Невже вони не настачать вам подостатком вина?

— Певне! Але (сказав він) холодного вина ми не матимем.

— Отакої! (гукнули вони). Хай Господь милує!! Герой, завойовник, претендент і кандидат на світове панування не може скрізь мати тільки саму вигоду. Дяка Богові, що ви і ваші вояки дійшли цілі та здорові аж до Тигра!

— А як там (спитав Пикрохол) наше військо, що погромило цього ницого бражника Ґранґузьє?

— Воно не байдикує (сказали вони), ми зараз його наженемо. Воно завоювало для вас Бретань, Нормандію, Фландрію, Ено, Брамант, Артуа, Голландію та Зеландію. Воно форсувало Рейн по трупах швейцарців і ландскнехтів, а часть його підбила Люксембург, Лотарингію, Шампань і Савою аж до Ліона — і тут воно зустрілося з вашими гарнізонами, переможцями морських боїв на Середземномор'ї. Після цього обидва війська з'єдналися в Богемії, гарненько пошарпавши Швабію, Вюртемберг, Баварію, Австрію, Моравію та Штирію. Потім вони спільно вчинили наїзд на Любек, Норвегію, Швецію, Данію, Готланд, Гренландію — аж до Льодовитого океану. Потім вони захопили Оркадські острови й підгорнули собі Шотландію, Англію та Ірландію. Відтак, перехопившись через Піщане море і пройшовши Сарматію, вони погромили Пруссію, Польшу, Литву, Русь, Валахію, Трансільванію, Угорщину, Болгарію, Туреччину і нині оце в Константинополі.

— Гайда і ми туди! (гукнув Пикрохол). Я хочу бути ще й цісарем трапезонтським. І ще одне: чи не поперебивати нам усіх цих собак — турків та бусурманів?

— А чом би в біса (сказали вони) нам цього не зробити? А їхнє добро та землі роздасте тим, хто вам чесно служив.

— Розум (сказав Пикрохол) так і підказує, це буде по справедливості. Дарую вам Карманію, Сирію і всю Палестину.

— О, Сір (сказали вони), які ви щедрі! Уклінно дякуємо! Дай вам Боже гараздувати довіку!

На цій нараді був старий шляхтич, бувалий у бувальцях, справжній боєць, і ось як мовив цей муж, на ім'я Ехефрон[93], усі ці речі вислухавши:

— Я дуже боюся, що цей похід призведе до того самого, що й у випадку з гладипікою молока, коли шевчик збирався забагатіти з її допомогою. Гладишка розбилася, і він лишився без обіду. Чого ви цими славетними звитягами домагаєтеся? Що буде по цих усіх злигоднях та походах?

— Буде те (сказав Пикрохол), що ми, вернувшись, відпочинемо гарненько.

Тоді Ехефрон:

— Ну, а як ви чогось там, бува, не вернетеся? Путь далека і небезпечна. Чи не краще нам відпочити тепер, оцих усіх тулянь уникнувши?

— Ге! (сказав Галабурда), хай тобі грець, оце химерник! Забиваймося тоді в куток, при коминку, і силяймо весь вік із кобітами перло або ж прядімо, не кажи ти Сарданапал! «Хто на небезпеку не наражається, ні коня, ні мула не матиме», — сказав Соломон.

— Хто на занадто велику (сказав Ехефрон) небезпеку наражається, утратить і коня і мула, — відповів йому на ці слова Морольф.

— Годі! (сказав Пикрохол), міркуймо далі. Я побоююся лише отих бісових легіонерів Ґранґузьє. А що, як вони, поки ми будемо в Месопотамії, сядуть нам на хвоста? Який тоді вихід?

— Дуже простий (сказав Гівняй). Ви пошлете москалям коротку і грізну бомагу, і зараз же під вашу корогву стане чотириста п'ятдесят тисяч самого тобі спинкового війська. Ех, послали б туди мене вашим намісником, вони б у мене землю їли! Розтопчу, розшарпаю, рознесу, розтрощу, роздеру, на порох оберну!

— Годі, годі (сказав Пикрохол). Уже ніколи! Всі, хто мене любить, за мною!

Ґарґантюа, який після прочитання батькового листа виїхав верхи на кобилиці з Парижа, поминув уже ноненський міст, а вкупі з Ґарґантюа і Понократ, Евдемон та Гімнаст, що осідлали, аби не пасти задніх, поштових коней. Хура його з книгами та філософськими приладами, як завжди, посувалася звичними переходами.

У Парильє Ґарґантюа від хуторянина Ґуґе довідався, як Пикрохол, у Ларош-Клермо отаборившись, послав із чималим загоном отамана Тріпе захопити ведський та вогодрійський ліси, як ті вояки потоптом пройшли аж до винотоки Більяр і як після їхньої навали лишилися самі димучі руїни та криваві сліди. Переляканий на смерть Ґарґантюа не знав, на яку ступити і що придумати. Аж це Понократ нараяв йому піти до сеньйора де Лавогюйона, щирого приятеля і спільника, і там усе докладніше розвідати, отож вони як стій рушили туди; Лавогюйон залюбки зголосився їм підсобити і сказав, що непогано було б когось на розвідки послати, аби місцевість обстежити і з'ясувати, де ж саме нині ворог, а вже потім, як до обставин, і виступати. Піти на розвідки зголосився і Гімнаст, і зараз же надумали, щоб він для більшого успіху прихопив когось із місцевих, хто добре знав усі шляхи та манівці, річки та урочища.