— Святим Раґоме свідчуся (сказав брат Жан), я, друже мій щирий, не нараю тобі нічого такого, чого б бувши тобою сам не зробив. Тільки зваж і пильнуй, щоб ти як пужив, то пужив рівно і невтомно. А пристанеш, тоді, побідахо, тобі каюк. Станеться тобі те саме, що мамкам: відлучать дитину, і молока катма. Якщо мантула твоя вакуватиме, вона теж утратить молочко і тільки сечу ганятиме. Яйця теж у тебе марно в калитці теліпатимуться.

Отож краще тебе про це попередити, друже мій. Я знаю багатьох, хто вже не міг, коли хотів, бо не робив, коли ще міг. Так само втрачаються, за свідченнями фахівців, всі привілеї, як ними не користуватися. Тим-то, синашу, змушуй цих прихованих, маленьких троглодитів вічно працювати. Заборони їм поводитися, як шляхті — жити на ренту, байдикуючи.

— Гаразд (відповів Панурґ), брате Жане, моє ліве убоїще, я тобі вірю. Ти береш бика за роги. Без обрізків та околясів ти остаточно розбив страх, який тільки міг закрастися до моєї душі. І хай тобі поможе небо за теє ніколи не мазати. Отож, за твоєю порадою, я женюсь. І тут я не схиблю. А що у мене заведуться гарненькі покоївки, то ти до мене прийдеш і станеш ласкавцем сестринства. Це на першу частину твоєї казані.

— Послухай (сказав брат Жан) оракула вареннських дзвонів. Що кажуть вони?

— Я зрозумів (відповів Панурґ). Їхній передзвін, їй-бочку, здається мені ще доленоснішим, ніж дзвін котлів Юпітера Додонського. Слухай:

Присягаюся, я женюсь: мене до цього кличуть чотири стихії. Хай буде моє слово міцніше за мідний мур!

А ось що я скажу на другу частину. Мені здається, що Моє Батьківство викликає в тобі якісь сумніви, породжує зневіру через те, що дебелий бог садів мені, по-твоєму, не дуже потурає. Зроби ласку, повір мені, прошу тебе: він у мене циба і добрий ходільник, легкий, бігкий, імкливий, ніколи не підводить. Досить попустити смича, тобто повідка, показати йому здобич і сказати: піль, бровко!

А як навіть майбутня моя жона у венериних радощах яритиметься так, як колись Мессаліна чи англійська маркіза Винчестерська, то, повір мені, вгонобляючи її, мого палу не убуде.

Мені відомо, що сказав Соломон, а він як-не-як у цій справі був битий жак. Після нього Арістотель заявив, що біла челядь з натури своєї невситима, я ж і собі, хай усі знають, маю причандал такого самого калібру, та ще й разуразний.

Тільки, прошу тебе, не станови мені за взірець таких легендарних блядунів, як Геркулес, Прокул, Цезар і Магомет, який в Алькорані хвалиться, що у своїй чоловічій сназі збіжить з шістдесятьма шпаклярами. Бреше, подляк!

Не становіть мені за взірець індійця, про якого роздзвонили Теофраст, Пліній та Атеней, нібито завдяки якомусь зіллю він зробив за день сімдесят ходок. Я цьому не вірю. Цифра взята зі стелі. І тебе прошу не вірити. Але я прошу тебе вірити і вважати за правду, що мій природний атрибут, мій священний Ітифаллус, мессір Котале Альбінга — первый у світі.

Слухай-но сюди, убоїще! Чи бачив ти колись рясу каїрського ченчика? Коли її вносили до чийогось житла, відкрито чи потаєнці, нараз, через якусь її моторошну силу, усі мешканці і підсусідки, тварини і люди, чоловіки і жінки, геть усі, аж до котів і пацюків, казилися. Присягаюсь, я не раз і не два переконувався, що в моєму гульфику грає енергія ще дивовижніша.

Я не збираюся з тобою теревені-вені, галу-балу правити, та якось на Страстях, розігруваних у Сен-Максені, входжу я до вертепу і бачу, як завдяки його добрій силі і потаємній питоменності нараз усі, і лицедії, і глядачі, так страшенно спокусилися, що не було жодного янгола, людини, чорта або ж чортиці, кому б не закортіло пожирувати. Суфлер кинув свого зшитка, той, хто архангела Михаїла вдавав, спустився на кін, як бог з машини, дияволи повискакували з пекла і замели всіх сердешних молодичок, навіть Люципер і той рвався, як собака на ретязі.

Отож, збентежений цим рейвахом, я дав дмухача з вертепу, не кажи ти цензор Катон, — той, побачивши, яку колотнечу спричинила на Флораліях його поява, мерщій ретирувався.

— Воно то так (сказав брат Жак), але все гризе зуб часу. Нема такого мармуру і такого порфиру, який би не крушився і не занепадав. Нині ти ще на силі, але через кілька років ти признаєшся мені, що в тебе замість живчика якийсь дармовисик. Уже бач сідь проростає. Борода і сірими, і білими, і бурими, і чорними нитками засіялася, уподібнившись до такої собі мапи півкуль земних. Диви: ось Азія, це Тигр і Євфрат; ось Африка, це Місячна гора. Бачиш Нільські болота? А там он — Европа. Бачиш Телем? Осьсьо пасмо, геть біле, це гори Гіперборейські. Їй-бочку, друже мій, коли гори засніжені, я маю на увазі голову і підборіддя, то в гульфикових долах спекоти не діждешся.

— А, щоб тебе в німі дошки положили! (скрикнув Панурґ). Ти не знаєш топики. Коли в горах сніг, то в долах грімниці, блискавки, громові стріли, хлюща, червоні іскри, перуни, буря і всі чорти. Тобі треба доказів? Їдь до Швейцарії і оглянь озеро Вундерберліх, за чотири льє від Берна, на Сіонську сторону. Ти мені сідь витикаєш, а згадайно про пор, за примхою природи, в цієї цибулі голівка біла, а хвіст зелений, прямий і тужавий.

Щоправда, я теж у собі підмітив деякі симптоми старощів, сказати б, старощів бодренних, але про це мовчок, хай це буде між нами. А все тому, що я до доброго винця прилюбився, як ніколи; і, як ніколи, боюсь наскочити на кепське вино. В цьому відчувається щось близьке до занепаду, тобто уже з півдня звернуло.

Дарма! Почарківець я доброго, як і колись, розливу. Старощів я не боюсь, хрест мене вбий! Не це мене непутить. Я боюсь, що під час довгих відлучок нашого царя Пантаґрюеля, якому я вірний попутник, навіть у чорта на рогах, малжонка моя зробить і мене рогатим. Це слово тне мене наповал! Бо всі, з ким я тільки про це забалакував, лякають мене і вбивають у голову, що так мені небеса присудили.

— Не всяк (мовив брат Жан) охочий рогач. Якщо ти рогач, ergo[293] твоя жінка буде гарна, ergo вона добре ставитиметься до тебе, ergo ти матимеш багато друзів, ergo ти спасешся. Така чернеча топика. Бо це ж тобі на краще, гріховоде! Ти зазнаєш раювання. Ущербку це тобі не принесе. Зате добра тобі прибільшає.

І якщо тобі так написано, навіщо проти рожна перти?

Скажи, убоїще мляве, убоїще хиренне,

убоїще благе, убоїще старе, убоїще ветхе,

убоїще занепаде, убоїще тряхле, убоїще замшіле,

убоїще мокре, убоїще знівечене, убоїще розм'якшене,

убоїще розбите, убоїще побите, убоїще розслаблене,

убоїще безвільне, убоїще всохле, убоїще здохле,

убоїще виснажене, убоїще вичавлене, убоїще висилине,

убоїще вимите, убоїще виточене, убоїще кволе,

убоїще мелене, убоїще шатковане, убоїще перекручене,

убоїще сонне, убоїще звалене, убоїще впале,

убоїще порожнисте, убоїще голе, убоїще куце,

убоїще кальне, убоїще рідке, убоїще дрисливе,

убоїще макушливе, убоїще мішкувате, убоїще оприскливе,

убоїще луб'яне, убоїще показне, убоїще паношне,

убоїще брижувате, убоїще бабкувате, убоїще зморшкувате,

убоїще блудливе, убоїще червиве, убоїще спесиве,

убоїще заміркувате, убоїще дірчасте, убоїще морхле,

убоїще мітрасте, убоїще шапкасте, убоїще помпасте,

убоїще сопливе, убоїще шмаркате, убоїще нечисте,

убоїще умазане, убоїще занечищене, убоїще нехарне,

убоїще пузиристе, убоїще морщисте, убоїще паскудне,

убоїще понуре, убоїще вихудле, убоїще спощене,