Аби ви знали: люди наминали цей дерен залюбки, бо виглядав він ласо і дуже смакував; але достоту як Ной, цей святий муж (ось кому ми завдячуємо посадженою лозою, що з неї походить отой божественний, чудовий, нектароподібний, небесний, розвесельний і убожений трунок, іменований брагою), хильнув зайвого, не здогадуючись, який міцний і який хмільний той напій; так само і тодішні чоловіки та жінки допалися до цих гарних і буйних ягід.

Отут-то їх і спіткали численні лиха: їх пообкидало страшними пухлинами, та ще й у різних місцях. Живіт обдимало, аж наче то був уже й не живіт, а здоровецька бута, а на ній напис: Ventrem omnipotentem[125]; то були люди славні, все кумедники веселі, і від цієї породи й родилися святий Барило і Карнавальник.

Ув інших пухли плечі, отож цих горбанів охрестили монтиферами, себто несугорами; вони ще не вивелися й досі серед обох статей різних верств, і з цієї породи пішов Езоп, про чудові діяння і влучні вислови якого ви можете прочитати у книзі.

У ще інших так виганявся і довжився прутень, що його називали пахарем матінки землі, й зрештою вибехувався страх який довжелецький, велетенський, тужавий, товстенний і на додаток ще й зелений-зелений, мов оті античні стояни, отож його оперізували пасом, обмотуючи плоть п'ять-шість разів; а при здибленні за вітру в корму, було таке враження, ніби ці люди тримали свої сулиці на підпорі, щоб поцілити в кентен. Ба ця порода, за словами жінок, перевелася, бо жінки повсякчас нарікають, мовляв,

а як далі співається, ви знаєте.

У ще інших розростались яйця так буйно, що трійко їх могло заповнити цілу бочку. Вони пішли від лотаринзьких яєць, що ніколи не знали крісел: так і теліпалися десь на дні плюндрів.

У ще інших росли ноги, й, узрівши таких людей, можна було подумати, ніби перед вами чи то журавлі, чи то фламінго, або ж ніби ці люди на дибах, яких спудеї з-письменська називають Переносами.

У ще інших ніс розвинувся в носяру, скидаючись уже на змійовика лембика, весь жилкуватий, обсіяний пухирцями, розплилий, багровий, аж сизий, вугристий, пуп'янистий, ґудзуватий, — такого носюру ви могли бачити у каноніка Панзу або ще в анжерського медика на ім'я Кикоть; з цієї породи дехто прилюбився до ячмінного відвару, але більшість уподобали вересневий сік. З них випали Назон та Овідій, а також усі ті, про кого сказано:

У ще інших росли вуха, і то такі здоровецькі, що з одного вуха люди шили собі і камзол, і плюндри, і військовий плащ, а другим накривались, мов гишпанською киреєю, і подейкують, ніби в Бурбонне ще й досі живе порода вуханів, звідси й пословка: бурбоннезькі вуха.

Інші ж росли і вздовж, і впоперек, саме з них і випали великолюди, а з тамтих — Пантагрюель.

Певна річ, читаючи цей пасус, ви цілком резонно здивуєтеся і спитаєте: «Що за чудасія? Адже під час потопу загинули всі, окрім Ноя та ще семи душ, узятих на ковчег, одначе серед них згаданий Гурталі не числився?»

Запитання, звичайно, доречне, цілком слушне і природне; але моя відповідь, гадаю, вас задовольнить, або тоді мені бракує десятої клепки. На світі мене тоді ще не було, вигадувати я не збираюся, натомість пошлюся на масоретів, цих мудів солоних і гебрейських гудців, а тамті авторитетно твердять, що згаданий Гурталі сидів не в Ноєвому ковчезі, — як туди влізти такому бардадимові? — а окаряч на ньому, як дітвора на дерев'яних кониках або як дебелий Бернський бик, убитий під Мариньяно, який окульбачив по-їздецькому важку гармату (з цього звірюки був і тихий шлапак і сягнистий клусак). Отак-то він, після Божого рятунку, вибавив ковчег від кораблетрощі: давав йому розгін ногами, а ступнею, як стерном, повертав його куди-хотя. Ті, хто сидів у трюмі, передавали через димар йому харчі, на віддяку за його послуги, і вряди-годи перемовлялися з ним, наче Ікароменіпп з Юпітером, про що нам повідав Лукіян.