Замислив він бігти зі служби царської, дочекався ночі темної, зібрався і пішов світ за очі…

Не встиг вийти Іван наш на перше перехрестя, зустрічає, очам своїм молодецьким не йме віри, бачить прекрасну дівицю, стоїть дівиця Катерина, що твоя червона малина!

Вона вклонилася, привіталася і запитала ласкаво: хто він такий, куди й навіщо йде чи посланий, за власним бажанням чи за чиїмось наказом?

– Молодецька ти голово, без роду, без племені, спроста без прізвища, – мовила вона, – а послухай ти мого дівочого розуму безглуздого, будеш розумніший за розумного; задумав ти худу справу робити: бігти зі служби царської, не сховаєш ти кінців у воду, вийде через рік назовні гріх твій, пропаде за втечу вся служба твоя; подумай ти краще та повернися… Мало слави служити з однієї користі; ні, Іван, послужи ти своєму цареві заморському, під обмовою, під наклепом, вірою і правдою, як служать на Русі, з однієї честі! Повернися, Іване Молодий Сержанте, та одружуйся ти зі мною, так ми б з тобою і стали жити та поживати; любиш – так скажи, а не любиш – відмов!

Іван наш, людина зговірлива, подав руку їй, вона йому наділа на перст колечко обручальне, що дарує силу і терпіння, і пара наша йде – не йде, летить – не летить, а до заутрені опинилися вони в першопрестольному граді своєму, спорядилися і повінчалися, а зі світанком встали молодим подружжям.

І раптом, звідки що взялося, пішла Івану знову колишня милість царська, чини, і гроші, і утішні нагороди, і зажив він, розкошуючи, домовитим хазяїном. І знову став лукавий мучити заздрістю правдолюбних, жалісливих міністрів царських, фельдмаршала, генерала, губернатора, і запропонували вони одностайно, щоб Іван Молодий Сержант принаймні заслужив службою милість царську.

Іван Молодий Сержант на ранок явився до двору. Цар Дадон, трепнувши його по плечу, задав службу:

– Щоб ти мені за один день, за одну ніч, і лише за одну добу, злічив, скільки сотень, тисяч або мільйонів зерен пшениці в трьох великих коморах моїх, і зі світанком доповів мені про це. Якщо дізнаєшся вірно, піде знову милість царська більше від колишнього; а ні, так повинну голову зрублю!

Узяла кручина Івана Молодого Сержанта, Молодецьку Голову, без роду, без племені, спроста без прізвища, повісив він голівоньку, прийшов, бідолашний, додому.

– Про що сумуєш-горюєш? – запитала його благовірна дружина дівиця Катерина.

– Як мені не сумувати, не горювати, коли цар Дадон, слухаючи царедворців своїх, велів мені службу служити непомірну, звелів мені за один день, за одну ніч, і лише за одну добу, визнати, скільки в трьох великих коморах його царських сотень, тисяч або мільйонів зерен пшениці; дізнаюся, так піде милість царська, а ні, так повинну голову зрублять.

– Ех, Іване Молодий Сержанте, Молодецька ти Голово! Це не служба, служба буде попереду! Лягай ти спати, – так рекла прекрасна Катерина; напоїла, нагодувала його і спати поклала.

Іван ліг, заснув, а Катерина вийшла на ґаночок білокам'яний, махнула хусточкою й мовила:

– Ах ви, люб'язні мої помічники, завітайте сюди!

І негайно старий йде, костуром підпирається, на нім шапка мотається, головою киває, бородою слід замітає; став і слухняно від повелительки наказу чекає.

– Послужи ти мені, віщуне-чародію, службу, злічи до ранку: скільки в трьох великих коморах государевих зерен?

– Ах, люб'язна наша повелителько, дочко рідно-кровна нашого батька-командира, це не служба, служба буде попереду.

Сам як свисне та гаркне на своїх на прикажчиків, так з усіх боків налетіли, тьма-тьмуща! Як взялися до роботи…

Ще біси на кулачки не билися, наш Іван прокидається, очі протирає, смерть вірну чекає. Раптом підходить до нього дружина його благовірна, розрахунок вірний зернам пшеничним підносить. А віки тоді були темні, грамоті скорописної мало хто знав, друкарської і в заводі не було, – церковними буквами під титлами і ключами числа незліченні: ази прописні – червоні, візерунчасті, рядкові – чорні, – хто їх прочитає?

Прийшов капрал наш на військовий двір і подав грамоту начальству. А придворні правдолюбні фельдмаршал, генерал, губернатор подумки капрала давно вже стратили.

Цар передав грамоту і справу Івана на суд царедворцям своїм. Вони керували ім'ям Дадона зібрати усіх лічильників, арифметчиків із усього царства, скласти засідання і підбити величезні підсумки.

Арифметчики билися, перебрали платню, кожен тисяч по декількох, отримали по чину сенаторському, по дві стрічки на хрест, по плюмажу на капелюх і вирішили нарешті одноголосно й одностайно, щоб грамоту нерукотворну віддати на збереження в пристойне книгосховище і передавати з роду в рід пізнішому потомству яко достопам'ятність освіченого століття Дадона Золотого Кошеля; що ж до рахунку цього, то воно справді може бути так, а може бути і не так; а тому чи не бла-гоугодно буде вищепойменованому Іванові Молодому Сержанту повеліти, яко що залишається і перебуває під сумнівом, повеліти службу служити йому іншу?

Цар Дадон дав їм тепер по хресту на петлицю, по зірці на ґудзик, по банту за спину.

А службу знову загадали Івану дрібницю: в один день, в одну ніч, лише в одну добу, викопати навколо міста-столиці канаву, сто сажнів глибини, сто сажнів ширини, води напустити, щоб кораблі ходили, риба гуляла, гармати по берегах на валу стояли і до світанку робилася б стрілянина, бо цар Дадон Золотий Кошіль мав намір потішатися і святкувати іменини свої. Якщо стане у пригоді Іван – любити і золотом дарувати; якщо ні – так голову рубати!

Ось коли нашому Івану припало хоч вовком завити! Прийшов додому, долю свою проклинає, смерть вірну чекає.

Але прекрасна Катерина, запитавши і впізнавши журбу чоловіка, знову натякнула йому: це не служба, служба буде попереду; поклала спати, вийшла і накликала віщуна-чародія. Йде, головою киває, бородою слід замітає; як свисне та тупне на своїх на прикажчиків – ночі пітьму затьмарили; до роботи взялися…

На світанку цар, міністри його, вельможі, царедворці, і уся столиця прокидаються від гулу гармат, і губернатор, у легкому нічному уборі, у халаті, вискочив з терему свого на балкон і намагався угледіти в підзорну трубу ворога.

Коли ж справа прояснилася, то Іван за страх, заподіяний цареві Да-дону, царедворцям його і усім чесним співгромадянам, був схоплений і посаджений до часу під варту; губернатора зробили комендантом нової фортеці; фельдмаршалові за діяльні заходи для опору уявному ворогові зшили каптан; у колишньої ж високої ради арифметчиків відібрані усі відзнаки, ордени, стрічки і зірки; за нехитру, Іваном нашим легко виконану, службу визнані усі установи і постанови їх, та і самі вони неспроможними, і заслані вони на теплі води полікуватися. А коли при вечірньому огляді цар Дадон Золотий Кошіль знайшов усі нові укріплення з усіма угіддями у чудовій справності, то і віддав комендантові всі знаки відмінностей, якими користувалася верховна рада його.

Між тим нові радники:

– Ох ти, добрий молодцю, Іване Молодий Сержанте, без роду, без племені, спроста без прізвища, витязю безрідний! Збирайся служити ти службу тяжку; йди ти туди, невідомо куди, шукай того, невідомо чого; розійдися один по семи перехрестях, з семи перехресть по семи дорогах стовпових; за горою ліс, а за лісом гора, а за тією горою ліс, а за тим лісом знову гора. Прийдеш ти в тридесяту державу, що за тридев'ять земель, у заповідний гай; у гаї заповідному стоїть терем позолочений, у теремі позолоченому живе Котиш Нахаба, невидимка; у нього є гуслі-самогуди, самі заводяться, самі грають, самі танцюють, самі пісень співають; гуслі ці принеси цареві, царевичам, і царедворцям, і повіреним їх грати, потішатися, музикою заморською бавитися; і щоб усе це було зроблено в одну добу!

Сподіваючись на благовірну свою і на допомогу віщуна-чародія, Іван наш не сумував; але коли переказав загадану службу, отримав у відповідь:

– Чоловіку мій Іване Молодий Сержанте, без роду, без племені, спроста без прізвища, Молодецька ти Голово! Нині прийшла пора, прийшла і служба твоя, і маєш ти служити сам; не в моїх силах звільнити тебе…