На світанку мачуха розбудила дітей.

– Уставайте, ледарі! Треба йти в ліс по дрова. – Потім дала їм по шматочку хліба і промовила: – Це вам на обід, більше нічого не отримаєте.

Ґретель сховала хліб під фартух. Гензелю не було куди сховати хліб, у нього кишені були напхані камінцями. Пішли вони в ліс, а Гензель увесь час непомітно виймав із кишень камінці й кидав їх на дорогу.

Коли прийшли в саму хащу лісу, дроворуб сказав дітям:

– Збирайте хмиз, а я багаття розпалю, щоб ви не змерзли.

Гензель і Ґретель набрали цілу купу хмизу. Коли вогонь добре розгорівся, мачуха звеліла:

– Лягайте біля багаття й відпочиньте як слід, а ми підемо дрова рубати, а потім повернемося по вас.

Гензель і Ґретель полягали коло багаття, а опівдні з'їли свій хліб. Вони весь час чули стукіт сокири й думали, що десь неподалік працює батько. А насправді стукотіла суха гілка, яку батько прив'язав до старого дерева. Гілку розхитувало вітром, вона вдарялась об стовбур і стукотіла. Діти дуже втомилися й міцно заснули. Коли вони прокинулися, було вже зовсім темно. Ґретель заплакала:

– Як же ми знайдемо дорогу додому?

– Не бійся, – втішав її Гензель, – от зійде місяць, і ми знайдемо дорогу.

Коли зійшов місяць, Гензель узяв Ґретель за руку, і вони рушили в путь. Камінці блищали і вказували дітям дорогу. Усю ніч ішли брат із сестрою, а на світанку прийшли до рідного дому й постукали у двері. Відчинила мачуха, бачить – стоять перед нею Гензель і Ґретель.

– Ох ви, погані діти! – закричала мачуха. – Чого ви так довго в лісі відсипалися? Ми вже подумали, що ви не хочете додому повертатись.

Батько дуже зрадів, побачивши дітей.

Але невдовзі в дроворубовому домі знову не стало що їсти. І знову діти почули, як мачуха вночі каже батькові:

– У нас лишився один кусень хліба! Треба позбутися дітей – заведімо їх у ліс подалі, щоб не знайшли дороги назад!

– Краще останнім шматком із дітьми поділитися, – мовив дроворуб, але дружина й чути про це не хотіла.

Поступився він раз, мусив і зараз поступитися.

Коли батько з мачухою заснули, Гензель устав і хотів назбирати камінців, як минулого разу. Але мачуха замкнула двері, і він не зміг вийти з хатини. Ґретель заплакала, але брат почав утішати її:

– Не плач, ми не пропадемо.

Рано мачуха розбудила їх і дала по маленькому шматочку хліба. Пішли вони в ліс, а Гензель дорогою кришив хліб у кишені й кидав хлібні крихти на дорогу.

Вони зайшли ще далі в хащу й розпалили багаття.

– Посидьте тут, дітки, поспіть трохи. А ми підемо в ліс дрова рубати й надвечір прийдемо по вас, – сказала мачуха.

Ґретель поділилася своїм шматочком хліба з Гензелем, адже він свій хліб дорогою розкришив. Потім діти заснули. Коли прокинулися, була вже темна ніч. Ґретель заплакала, а Гензель став її втішати:

– Не плач, сестричко, скоро місяць зійде, і ми відшукаємо дорогу за хлібними крихтами.

Коли зійшов місяць, подалися вони шукати дорогу, але так її й не знайшли. Напевно, птахи все склювали. Ішли діти всю ніч і весь день із ранку до вечора й дуже зголодніли: вони з'їли тільки трохи ягід, які знайшли дорогою. Нарешті вони полягали під деревом і заснули.

Діти прокинулися вранці та знову рушили в дорогу. Опівдні вони помітили гарну білосніжну пташку. Вона сиділа на гілці й співала так чарівно, що діти зупинились і заслухались. Раптом пташка змахнула крилами й полетіла, а Гензель і Ґретель пішли за нею. Пташка привела їх до маленького будиночка та всілася на даху. Поглянули діти, а будиночок не простий: зроблений він із хліба та цукру. Відламали діти по куснику хліба від стіни, присипали цукром і з'їли.

Раптом відчинилися двері, і з будиночка вийшла, спираючись на костур, стара жінка. Гензель і Ґретель злякались. Але бабця лише похитала головою:

– Які милі дітки! Як ви сюди потрапили? Заходьте, я вам лиха не заподію.

Стара принесла дітям частування – молоко з оладками, яблука та горіхи. Потім вона постелила їм два гарні ліжечка й укрила їх білими ковдрами. Гензель і Ґретель полягали й подумали: «Мабуть, ми потрапили до раю».

Одначе стара лише прикидалася доброю, а насправді це була лиха відьма, і будиночок із хліба та цукру вона збудувала для того, щоб приманювати дітей. Вона любила варити маленьких дітей у казані – це були її улюблені ласощі.

Уранці, коли діти ще спали, вона встала, подивилася на їхні рум'яні щічки та розмріялася про те, яку смачну страву з них приготує. Чекати було несила, й вона розбудила дітей.

– Спершу ми спечемо хліб, – сказала стара. – Я вже затопила піч і вимісила тісто. А потім я зварю вас і з'їм! Оце так ласі шматочки!

Бідолашні діти сторопіли. Вони дуже злякалися й не розуміли, що сталося з доброю та привітною бабусею. Ґретель заплакала, а Гензель намагався придумати, як їм урятуватись.

Відьма штовхнула бідолашну Ґретель до печі, де палахкотіло полум'я.

– Ну, залазь у піч, – сказала вона. – Поглянь, чи добре вона натоплена. Чи не час хлібини саджати?

Ґретель полізла була в піч, але здогадалася, що затіває стара: вона хотіла закрити піч заслінкою, засмажити дівчинку і з'їсти.

– Я не знаю, як це зробити! Як же мені туди залізти? – спитала Ґретель.

– От дурна, – з досадою сказала стара. – Навіть я можу туди залізти. – І вона просунула голову в піч.

Тут Ґретель штовхнула відьму, і та опинилася просто в печі. Ґретель прикрила піч залізною заслінкою й замкнула.

– Ми врятовані! – закричали Гензель і Ґретель.

По кутках будиночка стояли скрині. Діти відчинили їх, і виявилося, що скрині доверху набиті золотом і коштовним камінням. Діти напхали ними повні кишені.

– А тепер біжімо звідси! – сказав Гензель. – Треба вибратися з відьминого лісу.

Ішли вони довго й нарешті дісталися до великого озера.

– Як же ми переберемося через нього? – спитала Ґретель. – Адже тут немає ні човника, ні мосту.

– Он пливе біла качечка, – відповів Гензель. – Попросімо її перевезти нас на той берег.

– Добра качечко! – гукнула Ґретель. – Допоможи нам, будь ласка! Ми не можемо перебратися через озеро, тут немає ні човника, ні мосту.

Качечка підпливла, Гензель сів на неї й покликав сестру.

– Ні, – відповіла Ґретель, – качечці буде занадто важко. Нехай перевезе вона спершу тебе, а потім і мене.

Добра качечка так і зробила. Діти переправилися на інший берег, пішли далі й нарешті побачили батьківський дім. Тут діти взялися бігти, заскочили в будинок і кинулися батькові на шию.

Відтоді, як батько залишив дітей у лісі, він не мав ані хвилини радості, а лиха мачуха вже померла.

Ґретель розкрила фартух, і по підлозі розсипалося коштовне каміння, а Гензель викидав із кишень золото цілими жменями. Настав кінець їхнім злидням і горю, і зажили вони щасливо й заможно.

Одного чудового літнього ранку біля свого вікна сидів кравчина. Він був молодий, веселий і працював щосили.

У цей час на вулиці з'явилася крамарка.

– Варення! Смачне варення! – кричала вона.

Кравчина висунув у вікно голову й гукнув:

– Ідіть сюди! Я хочу купити варення!

Крамарка піднялася з важким кошиком до кравчини на горішній поверх. Він примусив її відкрити всі горщики, довго розглядав їх, зважував, нюхав і нарешті сказав:

– Варення, здається, добре. Зважте-но мені восьмушку або навіть чверть фунта.

Жінка, яка сподівалася продати багато варення, відважила йому чверть фунта і пішла, сердито буркочучи. А кравчина відрізав величезну скибку хліба і намазав його варенням.

– Ні, – сказав він, – перш аніж поїсти, я маю пошити куртку.

Він поклав хліб біля себе й узявся до шитва.

Мухи, що сиділи на стінах, відчули запах варення і злетілися.

– Хто вас сюди кликав? – закричав кравчина і став гнати їх із хліба.

Але мухи налітали цілими зграями.

– Ну заждіть! – гаркнув кравчина, схопив ганчірку й ударив по хлібу.