Лабакан невдовзі став найвідомішим кравцем в Александрії. Часто він чув про славу молодого султана Омара, який став гордістю народу та грозою ворогів. Лабакан жив, шанований усіма, а голка й сьогодні шиє вічними нитками доброї феї.

Давно-предавно жили собі чоловік і дружина. Вони мали єдину дочку, яку обоє дуже любили.

Одного разу, коли дівчинці було шістнадцять років, її мати тяжко захворіла й за кілька днів померла. У дім прийшло горе.

Через кілька років батько дівчинки познайомився з удовою, яка мала двох доньок, і невдовзі одружився з нею.

Уже з першого дня мачуха зненавиділа пасербицю. Вона змушувала її робити всю чорну роботу, і бідолашна дівчина не мала ні хвильки спокою. Тільки й чути було:

– Ану принеси води! Підмети підлогу! Підкинь нарешті дров у камін!

Дівчина весь час була замурзана попелом і пилом. Скоро всі, навіть батько, почали кликати її Попелюшкою, а тоді й геть забули її ім'я.

Мачушині доньки були такими самими злими буркотухами, як їхня мати. Вони заздрили красі зведеної сестри й тому прискіпувалися до неї.

Якось країною пішла чутка, що молодий принц збирається влашту вати бал, який триватиме кілька днів.

– Любі донечки, – сказала мачуха, – ми поїдемо на бал, і одна з вас обов'язково сподобається принцові й вийде за нього заміж.

– А друга? – в один голос спитали сестри.

– А для другої ми вже знайдемо якого-небудь міністра.

Від того дня сестри ні на крок не відходили від дзеркала, приміряли нові вбрання. Нарешті настав день, коли, пишно вбрані, вони сіли в карету й поїхали до палацу. Перед від'їздом мачуха суворо сказала Попелюшці:

– Навіть не думай, що байдики битимеш, доки нас не буде вдома.

На столі були дві миски: одна з просом, друга з маком. Мачуха висипала просо в миску з маком і перемішала.

– Ось тобі й робота: відділи за ніч просо від маку.

Усі поїхали на бал, і Попелюшка лишилася сама. Уперше вона заплакала від образи. Як же відділити просо від маку? І як не плакати, коли вона сидить тут, у лахмітті, сама-самісінька?

Раптом кімнату залило яскраве світло, і з'явилася красуня в білій сукні та з кришталевою паличкою в руці.

– Не плач, Попелюшко, – сказала вона, – я добра фея. Я можу зарадити твоєму лихові.

Фея торкнулася чарівною паличкою миски, й в одну мить просо відділилося від маку. Вона торкнулася й лахміття Попелюшки, і воно перетворилося на розкішну бальну сукню, розшиту золотом і сріблом, а на ногах з'явилися кришталеві черевички.

Фея роззирнулась навколо й торкнулася паличкою гарбуза, що лежав на столі, і мишок, які зацікавлено визирнули з нірки. На подвір'ї почулося кінське іржання. Попелюшка глянула у вікно й не повірила своїм очам. Перед будинком стояла пишна золота карета, запряжена четвіркою білосніжних коней, а на передку сидів кучер в оксамитовій лівреї.

– їдь на бал, моя люба Попелюшко! Ти на це заслужила! – вигукнула фея. – Але пам'ятай: рівно опівночі твоя сукня знову перетвориться на лахміття, а карета – на гарбуз!

Попелюшка приїхала на бал, наче справжня принцеса. Коли вона ввійшла до головної зали, музика змовкла, розмови стихли і всі обернулись, аби поглянути на незнайому красуню.

– Хто це? – питали здивовані гості одне в одного.

– Це ще хто така? – невдоволено запитували мачушині дочки.

Молодий принц підійшов до дівчини, вклонився й подав їй руку. Увесь вечір він ані на крок не відходив від Попелюшки і ні на хвилю не зводив із неї очей. Попелюшка і принц танцювали й танцювали, а мачуха та її доньки скреготіли зубами від заздрості.

Але Попелюшка весь час позирала на годинник. За п'ять до дванадцятої вона всміхнулася принцові, вивільнила руку з його руки й вибігла з головної зали. Принц кинувся за нею, та біля ґанку на дівчину вже чекала золота карета, коні радісно заіржали й повезли Попелюшку додому.

Мачуха та сестри повернулися похмурі.

– Він тільки на неї й дивився!

– Він лише з нею й танцював!

– Про кого ви говорите, сестри? – спитала Попелюшка.

– Не твоє діло, замазуро! Ти зробила те, що було наказано? – суворо спитала мачуха.

Іще дужче розізлилися мачуха та її доньки, коли побачили, що в домівці надзвичайна чистота, а мак відділено від проса!

Назавтра мачуха з доньками знову зібралися на бал.

– Учора в тебе було мало роботи, – сказала мачуха, – але сьогодні все буде інакше. Ось мішок гороху, перемішаного з квасолею. До ранку відокрем горох від квасолі, інакше лихо тобі буде!

Мачуха й сестри поїхали, і Попелюшка лишилася сама. Але кімната знов освітилася чарівним світлом.

– Не гаймо часу, Попелюшко, – сказала добра фея. – Треба збиратися на бал. – І одним змахом чарівної палички фея відділила горох від квасолі.

Попелюшка приїхала на бал, і знову музика змовкла й усе затихло після її появи – така вона була прекрасна. Красень принц знову весь вечір танцював лише з нею, аж доки годинник не пробив дванадцять разів.

Попелюшка поквапилася з палацу. Кришталеві черевички так і миготіли широкими палацовими сходами. Принц кинувся наздоганяти дівчину, але почув лише, як зарипіли колеса карети, що від'їжджала.

Засмучений і розгублений, він стояв нагорі сходів і раптом помітив унизу черевичок, який поспішаючи загубила прекрасна незнайомка.

Юнак обережно, наче коштовність, підняв черевичок і притис до грудей. Тієї хвилини він заприсягнувся, що знайде таємничу красуню, навіть якщо доведеться шукати її все життя!

Коли Попелюшка повернулася, мачуха та зведені сестри вже були вдома.

– Знову ледарювала?! – люто крикнула мачуха.

Аж тут у кутку кухні вона побачила два мішки – один із горохом, другий із квасолею, – і її обличчя ще дужче перекосилося від злості.

Минув якийсь час. Принц більше не давав балів у палаці, й пішла чутка, що він шукає ту саму таємничу красуню, яка двічі з'являлася на балу, але зникала рівно опівночі. Казали, що принц не може забути цю дівчину й одружиться лише з тією, кому буде до мірки кришталевий черевичок. Невдовзі принц прибув і в дім, де жила Попелюшка. Мачушині доньки кинулися приміряти черевичок, але він ніяк не налазив на їхні великі ноги. Принц уже збирався був іти геть, але раптом батько Попелюшки сказав:

– Зачекайте, ваша високосте, ми маємо ще одну дочку!

– Не слухайте його, ваша високосте, – втрутилася мачуха. – Хіба це дочка? Це просто замазура.

Принц сумно поглянув на брудну, одягнену в лахміття Попелюшку.

– Що ж, кожна дівчина в моєму королівстві має приміряти черевичок.

Попелюшка зняла грубий шкарбан і без зусиль узула черевичок на свою витончену ніжку. Принц подивився в очі дівчині – й упізнав її.

– Це ти, моя прекрасна незнайомко!

Мачуха та її доньки сторопіли і вражено застигли. Принц одружився з Попелюшкою, і в палаці влаштували пишний бал, на якому Попелюшка була ще гарнішою, ніж завжди, і, вдягнена в дивовижні шати, танцювала з принцом аж до ранку.

Принц і Попелюшка жили довго і щасливо.

Водного багатого й могутнього короля дружина була найвродливішою та найрозумнішою жінкою на світі. Подружжя жило дружно і щасливо, та не мало дітей. Але один із друзів короля помер, і сиротою лишилася його дочка, молода принцеса. Король із королевою відразу перевезли її до себе в палац і стали виховувати як рідну.

Та невдовзі королева небезпечно захворіла. Вона все слабнула, і лікарі одностайно твердили, що королева вже не встане з ліжка. Відчуваючи наближення смерті, вона підкликала короля і сказала йому слабким голосом:

– Я знаю, що скоро помру. Хочу попросити лише про одне: якщо ви запрагнете одружитись удруге, то одружуйтеся лише з тією жінкою, яка буде вродливішою й кращою за мене.