Химерниця, боячись, що на тлі покірливого Фенікса виглядає справжньою навіженою, відповіла, що в його вибаченнях, від яких відгонить сарказмом, вона вбачає значно більше зарозумілості, ніж у його минулому диктаторстві, але вона, розумніша, традиційно піде на поступки.

– Мій чоловіче і володарю, – голосно мовила вона, – наказує мені народити хлопчика: я пам'ятаю свій обов'язок і не ризикну не послухатися!

– На жаль, – зітхав король, виходячи із зали, – чоловік навіженої приречений пошитися в дурні!

Мудра чарівниця розважалася, як могла: натякнувши королю, що зірки провіщають хлопчика, вона пообіцяла королеві дівчинку.

Одного її слова вистачило, щоб навіжену Химерницю перетворити на наймудрішу із жінок. Як ніколи ласкава й увічлива, вона постійно намагалася вивести із себе короля і весь двір: замовила такі дитячі дрібнички (нібито для хлопчика), які здавалися безглуздо розкішними і для дівчинки, зажадала негайно знайти вихователя і наставника для майбутнього принца.

Певна, що народиться донька, вона не вгаваючи говорила про сина і в приготуваннях не пропустила жодної дрібнички, відводячи від головного. Вона запропонувала запровадити новий звичай: сановникам вітати новонародженого принца урочистою промовою. Фенікс заїкнувся був про придворний етикет: нічого, мовляв, виспівувати як соловейко перед крихтою, яка не те щоб відповісти – просто нічого не зрозуміє.

– От і добре! – пожвавішала королева. – Вашому синові піде на користь, якщо всю нісенітницю, яку йому так чи інакше доведеться вислухати, він пустить повз вуха раніше, ніж зможе її зрозуміти!

Король відступився й підкріпив свою поразку указом.

Нарешті в королеви почалися перейми, а народила вона дівчинку… і хлопчика. З першого дня їх одягали однаково.

Королева не одразу дізналася, що народила двійню, адже мудра чарівниця спочатку сказала їй про народження доньки. Але, побачивши дитину, вона зробилася сумною: коханий чоловік може засмутитися. Так чарівниця підготувала вихід маленького принца, напевно знаючи, що королева буде йому невимовно рада. У результаті королеві спадкоємець став миліший за принцесу, тоді як король Фенікс із солідарності з дружиною вже вітав доньку як бажанішу дитину. З того дня королева весь свій час присвячувала синові, а король – доньці.

Надходив час хрестин. Удосвіта мудра чарівниця вже була в королівських покоях:

– Перш ніж свята вода стане між немовлятами і білою магією, я обдарую їх якостями вам до вподоби та новими іменами.

Між чоловіком і дружиною спалахнула суперечка: Фенікс бачив своїх дітей розумними, а королева – вродливими.

Чарівниця підказала розумний компроміс: король вибере якості, гідні хлопчика, а королева – дівчинки. Королю таке рішення сподобалось, адже так спадкоємець престолу буде позбавлений безглуздої материнської забаганки. Побачивши няньку з дітьми, король узяв на руки принца, а на принцесу глянув очима, повними жалю. Химерниця кинулася до принцеси.

– Ви змовилися проти мене, – напустилась вона, – але я буду не я, коли зроблю так, щоб фокус короля, хоче він того чи ні, пішов на користь одній з його дітей! Хай буде принцеса цілковитою протилежністю принцові, хоч якою би вдачею його нагородив король.

– Коли так, – розгнівався король, – доньку, якою ви нехтували з дня її появи на світ, я зроблю досконалістю, щоб допекти вам. Хай мій хлопчик виросте на вашу подобу!

Принца назвали Капризуном, а принцесу – Розумницею, от тільки дітей їхні вінценосні батьки щасливо переплутали.

Король, певний, що тримає сина, колихав на руках доньку, збита з пантелику королева мала за доньку сина. Скориставшись цією плутаниною, мудра чарівниця обдарувала дітей тим, чим належало. Так принцесу нарекли Капризухою, а її брата Розумником. Попри витівки королеви Химерниці, все склалося якнайкраще.

Жив-був король, відомий у народі як Добрий Король. І любов підданих, і пошану сусідів він заслужив своїм благочестям і справедливістю.

Добра слава про нього привела в королівство вінценосного гостя: приїжджий король попросив Доброго Короля вибрати йому наречену. Добрий Король пообіцяв йому руку найгарнішої своєї племінниці Ізени.

Сурми сурмили про весілля, що от-от мало відбутися, а стільки гостей не збирало ще жодне свято. Принци крові все прибували і прибували, але не було серед них рівних повелителю Далеких островів, про якого ходили балачки, що він – могутній маг.

Він покохав Ізену, тільки-но її побачив, і не з тих він був, щоб покірливо поступитися нею щасливішому суперникові. Принц був певен, що на його пропозицію, якби він устиг засвататися першим, Добрий Король нізащо не відповів би відмовою.

Віддзвеніли весільні дзвони, але не обійшлося без чарів з боку принца з Далеких островів: скоряючись чаклунській силі, першої шлюбної ночі молода покинула спальню і пройшла до кабінету, де її незабаром і побачив маг.

Ставши на коліна, принц з Далеких островів освідчився їй, і взаємність, із якою вона йому відповіла, навряд чи була навіяна чарами.

Нічого не приховав щасливий закоханий від своєї дами серця: виявляється, замість неї він підіслав молодому служницю, і обдурений чоловік не помітив підміни. Ізена лише посміялася із законного чоловіка, а на світанку прийшла до нього, ніби нікуди й не відлучалася. Так тривало три ночі.

Король, певний, що дістав Ізену, думав про себе як про найщасливішого серед смертних, а маг, сяючи непідробним щастям, вигравав турнір за турніром, кожну перемогу таємно присвячуючи своїй обраниці.

Весільні бенкети нарешті скінчилися, гості роз'їхалися по домівках, і молодий король, попрощавшись із тестем, повіз молоду королеву до свого замку.

Королева чекала дитину, яка, ледве з'явившись на світ, виявилася незрівнянним красенем. Хлопчикові дали ім'я Карадос. Король, упевнений у своєму батьківстві, любив сина не менше, ніж королева. А принц дорослішав напрочуд швидко. У дванадцять він справляв враження вісімнадцятирічного. Він перевершив усіх своїх вчителів. Танці, співи, верхова їзда, фехтування, історія – за його талантами ховалося щось більше, ніж блакитна кров. Він так начувся про двір Доброго Короля, що всією душею прагнув до нього. Та батьки не поспішали благословляти його в дорогу – так їм не хотілося відпускати ненаглядного спадкоємця. Через це принц занедужав. Довелося відпустити укохану дитину, яка марніла просто на очах.

У королівстві діда з Карадосом обійшлися ласкаво. Там принц продовжував удосконалюватися в науках і мистецтвах. А коли почалася війна, він пішов воювати і здійснив такі подвиги, що ім'я його було у всіх на устах. Одного разу, Карадосу минуло тоді вісімнадцять років, Добрий Король був іменинник. Це свято традиційно відзначалося з нечуваною розкішшю, і жоден прохач не покидав Доброго Короля, не діставши того, що він хотів.

У просторій залі стояв його трон, з висоти якого невсипуще королівське око помічало всіх гостювальників. І серед галасливого почту Доброго Короля та його дружини не було придворного мужа чи дами, які могли змагатися красою з принцом Карадосом.

У розпалі свята з'явився вершник на чудовому білому жеребці із золотою гривою. Він упевнено тримався в сідлі, його блакитний камзол був перехоплений багатою перев'яззю, а в піхвах стримів меч, оздоблений сліпучим камінням. Незнайомець був прекрасний, мов ангел: льняне волосся вилося по плечах, голову вінчав вінок із синіх незабудок, обличчя осявало дивне світло. Він наспівував на скаку, і голос у нього був надзвичайно гарний.

Він ураз спішився, і королівські конюхи відвели жеребця до стайні. Непроханий гість пройшов до тронної зали, ловлячи на собі захоплені погляди. Розкланявшись із вельможами, він схилив коліна перед Добрим Королем і опустив до його ніг меч.

– Сер, – почав він. – Прохачем прийшов я до вашої високості, маючи надію, що в день ваших іменин ви не відмовите зробити мені ласку.

– Ми всі обернулися на слух, о чужоземець! Сьогодні я задовольняю всі прохання. Виконаю будь-яке ваше бажання – даю слово короля.